Кого має звільнити далі Зеленський аби не йти на ганебний мир із Росією? - Марина Данилюк-Ярмолаєва

"Кілька діб без Андрія Єрмака досить добре показали, що кінець світу без всесильного менеджера не настав. Утім спадщину його фактичного співуправління із законно обраним президентом Зеленським та рівень насичення малокомпетентними, але лояльними людьми практично всієї вертикалі — доведеться розгрібати дуже довго", - пише журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва в своїй колонці, передають Патріоти України, та продовжує:

"Найперше, ті кого за протекцією Єрмака приводили в уряд і вельми важливі органи для протидії корупції, як то фінмоніторинг — який досі не може зʼясувати звідки ж беруться шалені мільйони на застави "Рьошику" та двом білявкам із "Міндічгейту" — нікуди не поділися. Вони удали, що не знайомі з Єрмаком і спокійно досидять на посадах до планової зміни політичного режиму. Власне, це їх стосувалась частина SMS журналістці New York Post, коли Борисович скаржився, що його нудить від бруду, який на нього ллють, а ще більше від того, що його не підтримують ті, хто знає правду.

Друге — і це більш страшне. Надування гумової кульки всесильного Єрмака позбавило субʼєктності та збезлюдило цілі інституції. Саме на піку його активної діяльності — численні українські військові боялись під своїм іменем та званням прокоментувати важливі речі, що там насправді коїться на Донбасі, і чому не можна просто так відрізати його і подарувати Україні. Нинішні мирні переговори у гольф-клубах Флориди показують наскільки важливо силам оборони зберігати себе, мати свій голос і чому статей із коментарями саме військових, що не так із мирним планом зятя Трампа та його знайомого забудовника має навпаки бути більше. Щоб не посол та генерал Залужний єдиний давав візію перемоги над авторитарною Росією і баченням системи безпеки після зміни кордонів силою.

Американські перемовники вимагають від сил оборони вийти з Донбасу на радість Росії, бо ніхто не міг доступно пояснити, що це ковадло, об яке розбивається не лише російська піхота, а й іранські дрони, північнокорейські снаряди та гібридні напрацювання Пекіна, які тестуються якраз довкола розбитого Покровська. Умовний Денні Дрісколл може з напором хулігана із Північної Кароліни тиснути на Україну шантажем, що “ось підписуйте це, бо завтра вас розібʼє Росія” лише тому, що політика Офісу президента свідомо інформаційно закопала Віктора Ніколюка, Дмитра Марченка, низку інших військових, які зберегли виходи на Одесу, Київ та завдали нищівних ударів по кращих силах росіян.

Свідоме обезличування армії й підміна реальних на лояльних, зручних, менш фотогенічних або відверту бикотеку — як постать сумнозвісного Валентина Манька з бульдогом на військових картах — зіграло для перемовин дуже погану роль. Ми втратили головний козир — тиснути на те, що ми є останній бастіон демократії, який за свої цінності готовий вигрібати власним горбом та своєю кровʼю.

За останні тижні функції якого не якого голосу сил оборони в Офісі президента взяв на себе полковник та учасник боїв за Бахмут Павло Паліса. Його ідеї про справедливий розподіл поповнення для бойових бригад та реальна робота з керівником Генштабу Андрієм Гнатовим по тому, як саме зараз покращити наші оборонні спроможності — саме те, що треба було робити пару років так точно. Не рейтингами із військовими мірятися, не приміряти на себе їхні Lowa та фліски, а просто віддати кесарю кесареве.

До слова, армійські джерела кажуть, що після звільнення Єрмака – крісло може хитнутися і під Олександром Сирським, якого називали ставлеником колишнього голови ОП. І якому уже об'єктивно – 60 років і час дати дорогу молодим, які виросли на війні тривалістю майже 12 років.

Коли Дональд Трамп зі своїм зятем та партнером по гольфу ділить неозорі ресурси Росії та підраховує, скільки йому персонально капне на рахунки — підігравати його версії миру без уваги до укріплення нашої лінії фронту то шлях в нікуди. Адже ніякі угоди не вартують нічого, якщо найближчі місяці росіяни зможуть ближче закріпитися біля наших великих промислових центрів — Харкова та Запоріжжя, всі ці намагання захопити Купʼянськ та вийти на Гуляйполе то і є частина цього плану. А от турне Стівена Віткоффа до Юрія Ушакова до Москви — це димова завіса для Заходу, який десь та тішиться, що Росія таки одумається, піде на перемовини й подумає про повернення на рейки демократії колись.

Найближчі місяці Володимир Зеленський має власноруч розібрати халабуди, які над державними інституціями набудували вони спільно з Андрієм Єрмаком. Неважливо, кого саме обере президент із двох фаворитів на посаду нового керівника свого офісу — Дениса Шмигаля чи Михайла Федорова, ключове – чи зможуть ці людини вибратись із крутого піке та очиститись від тавра людей, які очолили спадщину Єрмака, а не очистили стіни влади від неї. Більше того – треба врешті переосмислити, чи варто в угоду власним амбіціям передавати весь функціонал уряду та Ради Офісу президента. Бо коли уже одіозний спікер часів Майдану Олег Татаров став сприйматися у порівнянні з Єрмаком менше токсично – це сигнал SOS, і що треба щось терміново міняти.

З огляду, як йдуть переговори у Флориді – у Володимира Зеленського нема дедлайну, коли він має підписати папірці із 28 пунктів та вибрати щось одне – гідність або втрату ключового партнера. США поки не говорить про ключову ознаку будь-якої реальної паузи у війні – припинення вогню. На даному етапі Путні вважає, що у нього все добре по лінії фронту і можна дотискати сили оборони далі. Без умовної тиші бесіди про кордони, спільні заробітки та контрольовану чисельність української армії то просто фантазії на тему.

У Зеленського є шанси гідно виплутатись із павутиння, що довкола міцно сплів його найкращий друг, який обіцяв йому полегшити роботу та дозвілля. Він має досі ключового партнера – український народ. Саме він наділяє президента ореолом героїзму, рішучості та тої самої гідності. Деякі з цих рис у пана президента нерозвинуті достатньо, але нам не шкода поділитися, якщо це піде на користь держави та її збереження.

Президент досить пізно зрозумів, що Єрмак шкодить йому персонально та робить його вразливими. Позбавлятись від цього паразита треба було раніше – ще, коли він вліз у мінський формат та поставив свій підпис спільно із колаборантами ОРДЛО, ще тоді, коли саме "Алі-Баба" був хедлайнером потужного розмінування на минулій лінії фронту та, коли заради звільнення Залужного вліз у військові справи та фактично створив паралельний трек в силах оборони, чим порушив ієрархію військових.

Як показує практика – країна може пречудово жити без Єрмака, але спадщина його наче іржа на металевих конструкціях. Вона погіршує нашу стійкість і робить безвольними перед ударами долі, які готують схожі "єрмаки" у заморських гольф-клубах".