Коріння української СБУ: соратник Бандери, якого НКВД не змогло зламати

Микола Арсенич-Березовський — одна з найпотаємніших постатей українського визвольного руху. Його життя було сповнене боротьби, розвідки та таємних операцій, а сам він став одним із творців Служби безпеки ОУН та УПА. 23 грудня відзначають річницю його героїчної смерті, передають Патріоти України з посиланням на ESPRESO.TV.

Микола Арсенич народився 1910 року у селі Нижній Березів на Станіславщині (сучасна Івано-Франківська область) у небагатій шляхетській родині. Його дитинство пройшло в умовах післявоєнної Галичини, де ще відчувалася тягар Першої світової війни та поразки визвольних змагань.

У школі Арсенич відзначався здібностями та активністю. Він став пластуном і приєднався до Української військової організації (УВО) ще під час навчання у Стрийській гімназії. Уже в 1929 році, коли ОУН тільки почала формуватися, Микола став одним із її новобранців, засвоївши основи конспірації та підпільної діяльності.

Паралельно з цим він навчався на юридичному факультеті Львівського університету та працював редактором газети «Нове село», що підтримувала національну свідомість. Активна громадська позиція призвела до того, що Арсенич неодноразово потрапляв у поле зору польської влади. 1937 року його заарештували за належність до ОУН і відправили у концтабір Береза-Картузька. Після короткого звільнення він був затриманий повторно, але уникнув довгого ув’язнення через початок Другої світової війни.

Формування підпільної Служби безпеки

У 1939 році Арсенич переїхав до Кракова, де знаходився провід ОУН. Там він пройшов спеціалізоване навчання для керівного складу організації і разом із Миколою Лебедем створив контррозвідку. Його здібності до конспірації та таємної роботи зробили його ідеальним кандидатом для організації структур безпеки.

У 1941 році, переходячи в глибоке підпілля, Арсенич почав формувати централізовану Службу безпеки ОУН. Він очолив її після Миколи Лебедя, створив вертикаль управління, систему підготовки кадрів та інструкції для агентури. Підрозділи СБ підпорядковувалися лише керівництву ОУН, що забезпечувало ефективну роботу контррозвідки та боротьбу з агентами НКВД і гестапо.

Вплив Арсенича на війну був значним. Він займався виявленням провокаторів і шпигунів, аналізував методи роботи ворога та сприяв розбудові нової тактики підпільної боротьби після завершення Другої світової. У своєму останньому листі Роману Шухевичу Арсенич зазначав необхідність підготовки до затяжної боротьби на Сході та обмеженість перспектив для наступників.

Полювання на голову СБ

Радянські спецслужби двічі повідомляли про ліквідацію Арсенича, проте справжнє вбивство сталося 23 січня 1947 року поблизу села Жуків на Тернопільщині. МДБ оточило лісову криївку, де перебували Арсенич, його дружина Ганна, зв’язкова Стефанія Галушко та охоронець.

Охоронець загинув першим, намагаючись відстрілятися, а Арсенич, усвідомлюючи безвихідь, убив свою дружину і зв’язкову, підпалив документи та наклав на себе руку. Цей крок став проявом крайньої відданості і прагнення зберегти безпеку організації.

З некролога: «Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму, скромність і рішучість у боротьбі з ворогом — ось головні риси його характеру. На полі слави у важкій боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу загинув наш герой».

Микола Арсенич-Березовський залишив по собі спадок як архітектор української контррозвідки, людина, яку не змогли зламати ні НКВД, ні гестапо, і чия робота стала фундаментом сучасної СБУ.