Колоризовані історичні світлини — це не просто відновлені зображення. Це спосіб побачити місто таким, яким його бачили живі люди понад сто років тому: з теплими фасадами, зеленими пагорбами, черепичними дахами й відчуттям руху великого європейського міста, передають Патріоти України з посиланням на «Вечірній Київ».
На початку ХХ століття Київ переживав справжній фотографічний бум. Якщо в 1870-х роках у місті працював один фотограф на десять тисяч мешканців, то напередодні Першої світової війни тут уже діяли десятки професійних ательє. Фотографія перестала бути розкішшю — вона стала частиною міського життя.
Символом цієї епохи стало ательє «Гудшон & Губчевський», відкрите у 1908 році на Прорізній. Це було не просто фотоательє, а простір технологічних новацій: клієнтів підіймав ліфт, а спеціальний «електричний» павільйон дозволяв знімати навіть у вечірній час. Для Києва того часу це виглядало майже футуристично.
Володимир Гудшон і Олександр Губчевський були не лише підприємцями, а й тонкими митцями та людьми з широкими зв’язками. У їхніх об’єктивах — світські пані й офіцери, інтелігенція, митці, а згодом і діячі Української революції, члени Центральної Ради, засновники Української академії мистецтв. Через їхні фото Київ постає живим, багатоголосим і впевненим у собі.
Після 1917 року історія ательє обірвалася трагічно. Губчевський емігрував, а брати Гудшон, за припущеннями істориків, стали жертвами більшовицьких репресій. Проте їхня спадщина пережила епоху — у вигляді сотень портретів і унікального фотоальбому 1912 року, де зафіксовано архітектурне обличчя Києва.
Саме завдяки цим світлинам ми можемо побачити місто таким, яким воно було до воєн і руйнувань. Будівля Міської думи на Хрещатику — велична, з якої починалося міське самоврядування. Сам Хрещатик — ще не післявоєнний, а затишний, з кам’яницями й вітринами. Консерваторія у Музичному провулку, Бессарабський ринок, що став символом достатку, «червоний» корпус Університету святого Володимира, Володимирський собор з унікальними розписами — усе це складало міський ландшафт, у якому формувався київський характер.
На світлинах оживають і культурні центри міста: будівля Національної опери, театр Соловцова, Андріївська церква, Михайлівський Золотоверхий монастир, пам’ятник княгині Ольги, Міський музей старожитностей і мистецтв, будівля Національного банку, лютеранська кірха, Маріїнський палац, міська бібліотека. Це Київ, у якому поруч існували імперська архітектура, українська духовність і європейська естетика.
Окремий вимір міста відкривається у панорамах Подолу з човнами біля пристаней, у кадрах фунікулера, що з’єднує Верхнє місто з Дніпром, у зображеннях Лаври та Печерських пагорбів. Тут Київ постає не лише як столиця, а як живий організм — торговий, духовний, інтелектуальний.
У XXI столітті ці фотографії отримали нове життя. За допомогою штучного інтелекту історичні чорно-білі кадри було колоризовано, і місто ніби зробило крок назустріч сучасному глядачеві. Відновлені кольори не претендують на абсолютну точність, але вони повертають головне — відчуття присутності, тепла і реальності минулого.
Ці зображення дозволяють побачити Київ не як музейний експонат, а як місто, що жило, змінювалося, втрачало і відроджувалося. Місто, яке й сьогодні продовжує розмову з тими, хто вміє дивитися уважно.
Суддя ВАКС Ірина Тесленко відмовила в укладанні угоди між Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою та нардепом Олександром Качним. Він мав перерахувати 3 млн грн фонду «Повернись живим», заявив волонтер Сергій Стерненко, передають Патріоти України....
Журналіст і політолог Віталій Портников заявив, що спроби України домовитися з Москвою в ситуації, коли Росія нібито не готова визнавати українські інтереси, є проявом так званої «кочубеївщини». Про це він сказав у програмі «Суботній політклуб» на Еспр...
