За часів Радянського Союзу люди практично не подорожували за межі країни. Оформити документи було дуже важко, а під час таких поїздок за туристами так пильно спостерігали, що вирватися на прогулянку не за розкладом було майже неможливо. А подорожувати вільно могли тільки окремі люди, повідомляють Патріоти України.
Що ж було правдою про поїздки радянських людей за кордон, а що вигадками - читайте в матеріалі нижче. Радянські люди вкрай рідко їздили в закордонні поїздки, їх дійсно практично "закривали" в межах країни. Для поїздки потрібно було оформити дуже багато дозволів і довідок, а вартість закордонного паспорта була врівень із середньою зарплатою.
Вільно поїхати в іншу країну могли дипломати та їх члени сімей, діячі культури та спорту, співробітники розвідувальних служб, а також високопоставлені члени партії.
Хоча проблеми з виїздом могли бути навіть у спортсменів і музикантів - будь-яка помилка або підозра, що вони можуть не повернутися, приводила до відмови. А ось звичайним громадянам СРСР вирватися в тур-поїздку навіть до Болгарії було неймовірно складно.
Спочатку потрібно було отримати дозвіл у начальства. Тобто, директор підприємства (заводу, організації та так далі), повинен був видати письмовий дозвіл і позитивну характеристику своєму співробітнику. І це стосувалося не тільки поїздки в капіталістичні країни, а й відвідування інших країн СРСР.
Далі потрібно було отримати дозвіл і характеристики від голови профкому і політкому. А ось вже було складніше, доводилося давати хабарі та обіцяти привезти сувеніри. І часом доводилося неофіційно обіцяти сувеніри всьому профкому або політкому.
Якщо цей етап проходив гладко і співробітника відпускали подивитися світ з дозволами та характеристиками, то можна було починати оформлення закордонного паспорта в ОВІРі (Відділ віз і реєстрації).
Там потрібно було надати всі довідки, дозволи, характеристики, свій паспорт і докладне пояснення, навіщо ж радянському громадянину знадобилося відвідати зарубіжну країну, де напевно "загниваючий капіталізм".
Здавалося б, в такій ситуації могло б допомогти запрошення від родичів за кордоном, які пропонують приїхати до них в гості. І в деяких випадках без такого запрошення документи могли загорнути відразу, без оформлення.
Але, якщо документи взяли до розгляду та уважно вивчили заявку на виїзд за кордон - це був ще не кінець епопеї. Подавати такі заявки потрібно було за кілька місяців до передбачуваного виїзду, мінімально - за 45 днів для виїзду за кордон, за 30 днів - для виїзду по країнах СРСР.
Всі заявки та документи передавали в центральний відділ КДБ в Москві, де все розглядали ретельно. Перевіряли все - від місця проживання до пліток у сусідів.
Людей, які працювали на державних підприємствах з військовою або космічною промисловістю - не випускали. І навіть при оформленні на роботу відразу давали підписку про невиїзд.
Якщо в КДБ приймали позитивне рішення (а це бувало не так вже й часто), то поштою приходив готовий закордонний паспорт. Його потрібно було затвердити в ОВІРі та заплатити за нього 105 рублів. За кордоном радянський громадянин був обмежений практично у всьому. Оселитися можна було тільки в певних готелях. Погуляти де-небудь без супроводу - заборонено. Спілкуватися з іноземцями - теж.
Туристів з СРСР намагалися випускати тільки туристичними групами під наглядом гіда, який чітко дотримувався вказівок і правил. Він уважно спостерігав за поведінкою і, якщо щось йому здавалося підозрілим - зобов'язаний був доповісти.
21 ноября, удар российской межконтинентальной баллистической ракетой (МБР) сопровождался довольно масштабной ИПСО, призванной посеять панику среди украинцев, а так же масштабировать степень угрозы. . Первый этап ИПСО был разделён на два противоположны...
Бійці ударної групи «Чорний лебідь» 225 штурмового батальйону витратили 13 скидів на російського штурмовика, який ніяк не хотів помирати. Відео влучань було оприлюднено 21 листопада на каналі групи, зазначають Патріоти України. . Хитрий та спритний ро...