Правда і брехня про поїздки радянських людей за кордон

Що ж було правдою про поїздки радянських людей за кордон, а що вигадками - читайте в матеріалі нижче. Радянські люди вкрай рідко їздили в закордонні поїздки, їх дійсно практично "закривали" в межах країни. Для поїздки потрібно було оформити дуже багато дозволів і довідок, а вартість закордонного паспорта була врівень із середньою зарплатою.

Вільно поїхати в іншу країну могли дипломати та їх члени сімей, діячі культури та спорту, співробітники розвідувальних служб, а також високопоставлені члени партії.

Хоча проблеми з виїздом могли бути навіть у спортсменів і музикантів - будь-яка помилка або підозра, що вони можуть не повернутися, приводила до відмови. А ось звичайним громадянам СРСР вирватися в тур-поїздку навіть до Болгарії було неймовірно складно.

Спочатку потрібно було отримати дозвіл у начальства. Тобто, директор підприємства (заводу, організації та так далі), повинен був видати письмовий дозвіл і позитивну характеристику своєму співробітнику. І це стосувалося не тільки поїздки в капіталістичні країни, а й відвідування інших країн СРСР.

Далі потрібно було отримати дозвіл і характеристики від голови профкому і політкому. А ось вже було складніше, доводилося давати хабарі та обіцяти привезти сувеніри. І часом доводилося неофіційно обіцяти сувеніри всьому профкому або політкому.

Якщо цей етап проходив гладко і співробітника відпускали подивитися світ з дозволами та характеристиками, то можна було починати оформлення закордонного паспорта в ОВІРі (Відділ віз і реєстрації).

Там потрібно було надати всі довідки, дозволи, характеристики, свій паспорт і докладне пояснення, навіщо ж радянському громадянину знадобилося відвідати зарубіжну країну, де напевно "загниваючий капіталізм".

Здавалося б, в такій ситуації могло б допомогти запрошення від родичів за кордоном, які пропонують приїхати до них в гості. І в деяких випадках без такого запрошення документи могли загорнути відразу, без оформлення.

Але, якщо документи взяли до розгляду та уважно вивчили заявку на виїзд за кордон - це був ще не кінець епопеї. Подавати такі заявки потрібно було за кілька місяців до передбачуваного виїзду, мінімально - за 45 днів для виїзду за кордон, за 30 днів - для виїзду по країнах СРСР.

Всі заявки та документи передавали в центральний відділ КДБ в Москві, де все розглядали ретельно. Перевіряли все - від місця проживання до пліток у сусідів.

Людей, які працювали на державних підприємствах з військовою або космічною промисловістю - не випускали. І навіть при оформленні на роботу відразу давали підписку про невиїзд.

Якщо в КДБ приймали позитивне рішення (а це бувало не так вже й часто), то поштою приходив готовий закордонний паспорт. Його потрібно було затвердити в ОВІРі та заплатити за нього 105 рублів. За кордоном радянський громадянин був обмежений практично у всьому. Оселитися можна було тільки в певних готелях. Погуляти де-небудь без супроводу - заборонено. Спілкуватися з іноземцями - теж.

Туристів з СРСР намагалися випускати тільки туристичними групами під наглядом гіда, який чітко дотримувався вказівок і правил. Він уважно спостерігав за поведінкою і, якщо щось йому здавалося підозрілим - зобов'язаний був доповісти.