Три лицарі проти китайського дракона

США, Велика Британія і Австралія створили новий союз проти Китаю

Три лицарі проти китайського дракона

Сполучені Штати, Велика Британія і Австралія узгодили спільну ініціативу у сфері національної безпеки — AUKUS. Вона спрямована на обмін інформацією та розробку інструментів у таких галузях як кібербезпека, використання систем штучного інтелекту у сфері безпеки, дії у Світовому океані. Про створення нового партнерства було оголошено 15 вересня під час онлайн-конференції лідерів трьох країн. За словами президента США Джо Байдена, партнери спільно «розвиватимуть можливості реагування та відбивання нових загроз у світі, який швидко змінюється». І хоча джерело загроз не назване, всі розуміють — це Китай.

Ініціатива AUKUS не є новим військовим союзом, доки не передбачає масштабної співпраці між армійськими структурами та не розширює значно взаємодію спецслужб трьох країн. До того ж між Вашингтоном, Лондоном та Канберрою уже впроваджено чимало механізмів тісної співпраці в галузі безпеки: від повноцінних військових союзів (АНЗЮС і НАТО) до інтеграції розвідок (насамперед у рамках альянсу «П'ять очей», у якому реалізовано дуже тісний союз розвідок США, Канади, Великої Британії, Австралії та Нової Зеландії).

Однак скромний, на перший погляд, почин привернув до себе пильну увагу в усьому світі. Причин для інтересу кілька.

По-перше, керівництву трьох країн останнім часом доводиться відбиватися від схожих атак із боку політичних опонентів, які обвинувачують їх у помилках та провалах у галузі національної безпеки. Хай конкретні обвинувачення різняться, як і коріння критики в кожній із країн, трьом лідерам однаково потрібні були видимі успіхи в захисті національних інтересів, і нинішня ініціатива подаватиметься у внутрішньополітичній боротьбі саме в такому ключі. На такому сюжеті особливо акцентують національні ЗМІ, які підтримують правлячі партії в кожній із трьох країн. А ось за їхніми межами інтерес лідерів демократичного світу до «відродження лідерства» і «нових можливостей» помітний хіба що на периферії (у Східній Європі, Південній Кореї, деяких країнах Латинської Америки), де ініціатива часто подається як «новий військовий союз», що має свідчити: за спиною американських клієнтів у цих регіонах світу, як і раніше, стоїть незламна сила.

По-друге, поява нового партнерства знову підігріла інтерес до перспектив НАТО. Американці після Трампа все ще не знайшли нового «ключика» до повного взаєморозуміння з європейськими союзниками, а британці шукають себе в сучасному світі, адже втрата опори на ЄС поставила під сумнів їхній статус як великої держави. Сприяло загостренню інтересу до того, як вплине тристороння ініціатива на Північноатлантичний альянс, і те, що практична співпраця трійки розпочалося з відмови Австралії від контракту з Францією на побудову підводних човнів вартістю 40 млрд дол. Замість французьких човнів австралійські ВМС закуплять субмарини у США.

У Франції це рішення вже викликало вкрай негативну реакцію: Париж розцінив крок своїх традиційних партнерів як неповагу до союзницьких зв'язків та зобов'язань. І, зрештою, відкликав своїх послів з Вашингтона й Канберри.

На такому тлі лише посилюватимуться дискусії про те, чи не стане нове партнерство ближче американцям, ніж НАТО, і чи не означатиме воно дальше ослаблення євроатлантичних зв'язків для Вашингтона.

По-третє, партнерство США, Великої Британії та Австралії було відразу сприйняте у світі як спрямоване проти КНР. Участь в ініціативі Австралії, регіональної держави, прив'язує спільні дії партнерів саме до найбільш чутливих для Китаю районів — Південно-Китайського моря, Малаккської протоки, Південно-Східної Азії. Будівництво атомних підводних човнів для Австралії, з чого розпочинають співпрацю партнери, теж має сенс лише для протистояння КНР. Після приходу Байдена в Білий дім відмови від конфронтації з Пекіном очікувано не відбулося: у Вашингтоні курс на протистояння з КНР уже давно став спільним і для республіканців, і для демократів.

Австралія та Британія належать до тих союзників США, які беззастережно підтримують конфронтаційну політику щодо Китаю. Роблять вони це з власних причин: в обох держав є чималі економічні та політичні інтереси у Східній Азії, Індійському й Тихому океанах, і експансія КНР їхнім інтересам уже не просто загрожує — вона зводить їх нанівець. Протистояти Пекіну самостійно ні Лондон, ні Канберра неспроможні, тому вони радо прилаштовуються у фарватер політики Вашингтона. Очевидно, що реакція Пекіна не забариться — буде і жаль із приводу «агресивності політики» трьох країн на фасаді дипломатичного спілкування, і глибинні кроки, спрямовані на купірування загрози: більше активності військово-морських сил, більше тиску на треті країни, більше напруженості в Південно-Китайському морі та більш небезпечні «шпигунські ігри» з розвідками західних країн.

Слід визнати: рішення трьох країн створити нову структуру в галузі безпеки — системне, воно викликане всіма переліченими причинами. США необхідно відновити реноме першої держави світу (якому не пішли на користь роки правління Трампа, та й останній провал в Афганістані), британцям треба довести, що вони ще здатні відігравати перші ролі у світовій політиці, австралійці ж прагнуть довести свою самостійність і значущість, особливо на тлі економічної залежності від Китаю, що дратує багатьох у країні. Робити такі кроки в галузі безпеки найпростіше, адже загроз у світі стає дедалі більше, а невдачі й недоробки легко можна списати на підступи ворогів. Нарешті, КНР якнайкраще підходить на роль противника всім трьом країнам (із цілої низки економічних і політичних причин), та ось із союзниками з НАТО в цій конфронтації все ще не вдається знайти спільної мови. Отже, щоб уникнути тривалих і безплідних умовлянь, треба створити новий інститут, у якому згода його учасників щодо китайського питання не викликає сумнівів.

Загалом, поява тристороннього партнерства не приведе до істотних змін у світовій політиці: усе, що вони можуть робити в його рамках (спільні навчання, обмін розвідінформацією, узгоджені політичні демарші), ці країни і так робили, зокрема й у тристоронньому форматі. Але у відносинах із Китаєм цей крок матиме очевидні наслідки.

Демарш США і союзників, по суті, закриває можливості розвороту від конфронтації, тепер конфлікт остаточно слід визнати незворотним. Понад те, з нинішньої ініціативи США починають будувати систему військових союзів і коаліцій, спрямованих саме проти Китаю. Будувати відкрито, а не мимохіть, як це було з підтримкою військової співпраці Австралії з Японією та Індією. А це також означає, що епосі, коли країни Індо-Тихоокеанського регіону — та, мабуть, і всього світу — могли дружити і зі США, і з КНР, настав край. Тепер вибір сторони конфлікту стане неминучим для всіх більш-менш значимих держав. Нинішній крок трьох країн із усією очевидністю підкреслює тенденцію до подальшого зростання напруженості у світі та до появи нових вогнищ конфронтації, запевняючи, що новий порядок речей — усерйоз і надовго.

Джерело

Опублікував: Андрій Савчук
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Хіти тижня. Банкова потурбувалась про алібі? Радник-"диверсант" Єрмака заявив Бутусову, що того чекає доля Гонгадзе - "рахунок пішов на дні, максимум - тижні"

понеділок, 6 грудень 2021, 12:00

Радник голови Офісу президента Андрія Єрмака Олексій Арестович, котрий неодноразово хвалився участю у диверсійних операціях, заявив, що з журналіста Юрія Бутусова можуть зробити «чергового Гонгадзе», зазначають Патріоти України. На своїй сторінці в соц...

"В ожидании большого шухера", - Машовець

понеділок, 6 грудень 2021, 1:01

или "лучшие геноциды страны"... Джерело