Цар хворий: Життя з Путіним і після

У Кремлі готуються до життя без Путіна. Ні-ні, не йдеться про палацовий переворот. Кремлівська еліта так само згуртована і зберігає лояльність Путіну, хоча значна частина істеблішменту й незадоволена його несподіваним рішенням розпочати широкомасштабне вторгнення в Україну та неспроможністю швидко завершити війну. Але річ не в тім, що в російського президента серйозні проблеми зі здоров'ям. Це означає загострення в його оточенні боротьби за шапку Мономаха, посилення протистояння між партіями «війни» та «миру», силовиками та сислібами.

На що ж хворіє Путін?

Останні кілька місяців у ЗМІ дедалі частіше з'являються статті, що розповідають про проблеми зі здоров'ям російського президента. Так, наприкінці квітня експерти американського Інституту Роберта Лансінга писали про те, що є ознаки, які вказують на наявність у Путіна раку та хвороби Паркінсона, і спрогнозували, що взимку 2022–2023 року зміниться режим. Зі свого боку, глава ГУР МО України Кирило Буданов заявив, що у президента РФ «декілька тяжких хвороб, однією з яких є рак».

Інформацію про онкозахворювання російського лідера можна було б вважати черговою «качкою», якби вона не отримала часткового підтвердження з несподіваного джерела: фанат Путіна, американський режисер Олівер Стоун заявив в ефірі Lex Clips наприкінці травня, що «у Путіна був рак, і, гадаю, він подолав його».

А минулого тижня Newsweek опублікував статтю про те, що наприкінці травня американське розвідувальне співтовариство підготувало четверту комплексну доповідь, у якій розглядається й питання здоров'я Путіна. У документі зазначено, що російський президент знову почав з'являтися на публіці, після того як у квітні пройшов курс лікування від раку на пізній стадії. Водночас Путін дедалі параноїдальніше ставиться до своєї влади.

Якщо ця інформація відповідає дійсності, то невизначеність у поведінці російського лідера посилюється, а ризики для України збільшуються: до яких дій може вдатися володар Кремля, знаючи про свою хворобу? Зрештою, що йому вже втрачати? Утім джерела Newsweek оцінюють перспективи ядерної війни як малоймовірні: ослаблений лідер не настільки впливає на своїх підлеглих, аби ті виконали його наказ про застосування ядерної зброї.

Відкритими залишаються питання про подальшу роль Путіна у політичній системі, його наступника, конфігурацію постпутінської влади та зміни у політиці Кремля. І незрозуміло, яку політику оберуть Вашингтон і Брюссель щодо Москви після відходу Путіна.

Тим часом на Заході побоюються періоду невизначеності в постпутінській Росії. «Вакуум влади після Путіна може бути дуже небезпечним для світу», — каже одне з джерел Newsweek, водночас зазначаючи, що «Росія, котра має ядерну зброю, залишається Росією, котра має ядерну зброю, незалежно від того, сильний Путін чи слабкий».

Гарант стабільності в нестабільний час

Попри стан здоров'я, Путін зберігає владу, залишаючись гарантом стабільності. Пояснюється це, по-перше, відсутністю реальної альтернативи нинішньому володарю Кремля. По-друге, стурбованістю істеблішменту посиленням напруженості в суспільстві через насування економічної кризи, що в майбутньому переросте в кризу політичну. У цій ситуації в очах еліти Путін виглядає єдиним лідером, здатним консолідувати політичну систему.

А про те, що на Росію у середньостроковій перспективі чекає системна криза, попереджають і західні, й російські економісти. Запроваджені після 24 лютого санкції, масовий вихід із Росії іноземних компаній, обвал експорту вже завдали вагомого удару по російській економіці. І хоча високі доходи від експорту енергоресурсів дають змогу уряду фінансувати бюджетні витрати, Світовий банк прогнозує, що 2022 року економічне падіння в РФ сягне 8,9%. Одним із наслідків цього стане погіршення рівня життя.

Тому секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев і каже про «зміцнення економічного суверенітету Росії»: «Ефективне протистояння безпрецедентному санкційному тиску дасть змогу не лише впоратися із розв'язаною проти нашої країни економічною агресією, а й здійснити глибоку структурну перебудову російської економіки». Утім, в епоху високих технологій і глобалізації цей шлях «зміцнення економічного суверенітету» принесе Росії лише відставання.

Попри тиск «партії війни», Путін уникає оголошення мобілізації. Причин для цього декілька. Це рішення доб'є російську економіку та вдарить по рейтингу президента зокрема й російської влади загалом. Водночас Путін дедалі більше відповідальності перекладає на керівників регіонів, закликаючи їх працювати максимально ефективно, незважаючи на «спецоперацію» та санкції. Примітно, що, за рідкісним винятком, губернатори неактивно висловлюють свою позицію щодо війни.

На думку Станової, Путін у його нинішньому вигляді стає для системи радше тягарем, ніж порятунком. Тому система шукатиме способи мінімізувати його роль в ухваленні державних рішень, але так, щоб гарантувати наступність. «Якщо завтра Путіна раптом чомусь не стане, потужна консервація путінізму як ідеології за наявності слабкого наступника може виявитися зручним сценарієм для більшості елітних груп», — прогнозує експертка.

Утім, наразі Путін не просто має реальну владу, а й навіть посилює її. Зокрема й через контроль над силовиками, приміром, призначивши очільником МНС свого ад'ютанта Алєксандра Куренкова: під прямим контролем президента тепер Росгвардія, ФСО й МНС. У середовищі експертів кажуть про можливі чистки в істеблішменті. Однак у середньостроковій перспективі позиції російського президента слабшатимуть через тривалу воєнну кампанію в Україні й економічну кризу, що насувається. Зовнішнім проявом цього стане падіння рейтингу Путіна.

Нагадаємо, що на сьогодні, згідно з даними російського Фонду «Общественное мнение» (ФОМ) станом на 29 травня, 76% росіян довіряють Путіну (20 лютого — лише 60%). Водночас, згідно з інформацією ВЦВГД, 72% росіян підтримують «спеціальну воєнну операцію» в Україні, не підтримують — 18%.

На такому тлі й розгортається у кремлівських вежах запекла боротьба між посиленою «партією війни» й ослабленою «партією миру». Серед можливих наступників Путіна називають як «яструба» — секретаря Ради безпеки Ніколая Патрушева, так і псевдолібералів — мера Москви Сєргєя Собяніна, заступника голови Ради безпеки Дмітрія Медведєва та першого заступника голови АП Сєргєя Кирієнка.

Шапка Мономаха

«Мене часто запитують, чому мої пости в Телеграм є настільки різкими. Відповідаю — я їх ненавиджу. Вони виродки й вилупки. Вони хочуть смерті нам, Росії. І допоки я живий, я робитиму все, щоб вони зникли».

Опублікувавши істеричний і агресивний пост у своєму Телеграм-каналі, заступник голови Ради безпеки РФ Дмітрій Медведєв, якого ще кілька років тому сприймали як помірного ліберала-західника, постав у образі «яструба». Як зазначає російський Телеграм-канал «Юрий Долгорукий», за такою жорсткістю «стоїть «певна внутрішня трансформація», яка демонструє «маніфест нового Медведєва та нової російської реальності».

Пояснюючи таку медіа-активність експрезидента, злостиві коментатори пов'язують цей зухвалий пост із тим, що сина Медведєва Іллю позбавили у США робочої візи й «поставили вимогу за 48 годин залишити цю надзвичайно ворожу Росії країну». Очевидно, що річ не лише в уражених почуттях батька та образі представника кремлівської номенклатури: Медведєв, демонструючи своїми антизахідними заявами лояльність Путіну, намагається зайняти нішу в новій політичній конструкції.

На тлі зачищення «ліберальної вежі Кремля» і тривалого протистояння Росії та Заходу він хоче скласти конкуренцію «державникам» і силовикам як можливий наступник. А сьогодні цінують хамську риторику, агресивний російський шовінізм, антизахідні та антиліберальні заяви. Це імпонує багатьом росіянам, які прагнуть відродження «справжнього суверенітету» Росії й хочуть показати «кузькіну мать» «піндосам» і «гейропейцям».

Тому «гоп-риторика» Медведєва, хоч би якою смішною або страшною вона виглядала, орієнтована на внутрішнього споживача. Це — заява про себе як про можливого наступника Путіна на виборах 2024 року.

Однак Медведєв грає на традиційному полі спікера Держдуми Вячеслава Володіна (який, у свою чергу, конкурує з першим заступником голови Ради Федерації Андрєєм Турчаком). За словами колишнього головного редактора «Эха Москвы» Алєксєя Венедиктова, «Володін є основним кандидатом у наступники від силової партії. Це партія Патрушева, Сєчіна, Ковальчуків. Радикалізація Медведєва — це спроба останнього не дати зміцнитися силовій партії та Володіну».

Однак проблема Медведєва — не лише в тому, що в Росії його сприймають як «він вам не Дімон», місцеблюстителя президентського крісла для Путіна. У Медведєва залишилося не так багато соратників. Власне кажучи, проблеми відносин із великим бізнесом і впливовими урядовими чиновниками є і в іншого претендента на роль наступника — заступника голови АП Сєргєя Кирієнка. Він після 24 лютого зміг наблизитися до Путіна й наростити свою апаратну вагу, курируючи окупований Донбас.

Остаточне рішення все-таки ухвалюватиме Путін. На якому варіанті зупиниться теперішній хазяїн Кремля, залежить від перебігу війни в Україні, економічної ситуації в країні та його власного здоров'я. Допоки ж, у короткостроковій перспективі, режим Путіна стабільний, а сам Путін не думає залишати Кремль.

А відтак нам треба нарощувати зусилля на фронті, зберігати й зміцнювати єдність країни та антипутінську коаліцію, щоб бути готовими до різних варіантів розвитку подій у Кремлі.

Джерело