"У принципі битву радянської техніки з "Абрамсами" ми вже бачили. Але повторення - мати навчання", - Аркадій Бабченко

"У світі просто не існує техніки, яка здатна протистояти кумулятивній зброї. Принаймні у бічну проєкцію. Сучасна ПТУР пробиває у бік будь-який танк. Та навіть не сучасний. Навіть ще радянської розробки. Тому чергове очікування шапкозакидання, що ось тепер точно за «два-три тижні» — воно знову невірне", - пише російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Та й чим складніша техніка, тим більше у неї своїх болячок. Які вилізуть лише у процесі. Вага, залежність від високотехнологічного ремонту, якісного палива тощо. Ось у лоба, кажуть, Абрамс і Леопард ні радянські танки, ні радянські ПТРК уже не пробивають — але ок, подивимось.

А ось Абрамс із Леопардом шиє в лоб будь-який російський танк. Відставання у броні в росіян на порядок, це видно навіть суто візуально. Як у якості, як у нових розробках, так і банально в її кількості. Челленджер з Абрамсом так взагалі важчий за Т-72 у півтора разу. Власне, це навіть не один клас. Він просто називається і там, і там «основний бойовий танк» — але, по суті, це різні категорії. Приблизно, як Гелендваген та Нива. І те, і те, в принципі, позашляховик. У нивки навіть прохідність непогана. Навіть, може, краща, ніж у геліка.

Але. Але тут річ не в цьому. Не в броні. Хоча й у ній теж — на одних вона вже з новими композитними схемами та матеріалами, на інших ця схема радянської розробки півстолітньої давності. Але головна справа все ж таки в начинці.

А ось начинка відрізняється вже на покоління. Знову ж таки, як якістю, так і її наявністю. Оптика, тепловізори у кожного члена екіпажу, комп'ютеризація, мережецентричне залучення. Це чудово, звичайно, що в тебе є «аналоговнєт» бронетехніка — але, коли «Абрамс» тебе бачить, а ти його ні — у тебе немає «аналоговнєт» бронетехніки.

І ще справа у якості екіпажу. У його вмотивованості. А, головне, у його когнітивних здібностях. У мізках, простіше кажучи. Бо за інших рівних, коли один тупий, а інший розумний — виграє розумний.

Усі бачили, яких різних результатів досягають на тих самих танках українські військові та чмобики з сортиром у дворі. Росіяни вміють робити непогану техніку. Вміють. Ка-52 — непоганий вертоліт. Але якщо його дати в руки дебілу...

І ще річ у кількості. Як би там не було, але з часів Другої світової — кількість, як і раніше, залишається, ну, не вирішальним уже — але все ж таки дуже важливим чинником.

Так ось. Та кількість бронетехніки, яка спільними зусиллями Заходу вже буде поставлена Україні, — вже достатньо для того, щоб зібрати кулак для прориву фронту. Для операцій з прориву, оточення та розгрому необхідні великі моторизовані з'єднання. Без цього ніяк. Тепер їх Україна має.

Теоретично, можливо, може Армата ще могла б представляти якусь конкуренцію Леопардам, вона й важча, і в баштовий модуль вони там якогось чергового нового «аналоговнєт» понапихали, ну, принаймні, так заявляють. Мішечки он навіть на вежу накидають, щоб ворог не побачив і не здогадався — хоча, судячи з епічного відео «Армати вирушають на війну» там навіть гусениці змащувати поки що не навчилися — але цього «аналоговнєт» в кількості, достатній для проведення хоч якихось операцій, просто не існує, тож і говорити тут нема про що.

У результаті вийде знову як у Другій світовій — рій легких Т-34 без рації і з люком на лобі, який разом з механіком-водієм у моторний відсік виносить навіть снаряд, що відрикошетив, де в мерзлому корпусі командир керує цим поки що живим мехводом поворотом його голови ногами — буде в комуністичному пориві за Батьківщину, за Сталіна атакувати важкі добре броньовані німецькі танки, вершину військової творчості свого часу, які й бачать і розстрілюють їх у лоб на недосяжних для них дистанціях, сподіваючись встигнути зблизитися на п'ятдесят метрів і завалити їх броньованими трупами десять до одного.

Та тільки є одна проблема. Американський ленд-ліз тепер на боці танків із хрестами.

Ні, можна, звісно, спробувати влаштувати нову Курську дугу. Можна, можливо. Але в сучасній війні, коли у кожного другого бійця є НЛАВ, у кожного підрозділу дрон, у арти Ескалібури, там ще стоять Гаймарси, в небі літає Байрактар, по кордону розвідувальний Раптор, а над усім цим висить супутник і в режимі реального часу передає інформацію кожному командиру взводу на планшет — це просто неможливо.

Танки до Курської дуги 2.0 просто не доїдуть. В принципі битву радянської техніки з Абрамсами ми вже бачили. В Іраку. Приблизно з такими ж показниками — маса старого радянського заліза vs моторизований кулак сучасної техніки. Результат усім відомий. Ну, що ж… Повторення — мати навчання. Щасти".