Закриття Ормузької протоки Іраном створить для Путіна неабиякий шанс у його агресивних діях, - Портников

"Після американської атаки на ядерні об'єкти Ірану парламент цієї країни одноголосно ухвалив рішення про закриття Ормузької протоки, одного з найважливіших у світі маршрутів по проходженню енергоносіїв. Щоправда, невідомо, чи таке рішення буде ухвалене остаточно, адже парламентської резолюції тут недостатньо", - пише оглядач Віталій Портников у своїй колонці, передають Патріоти України, та продовжує:

"Важливо, щоб за закриття Ормузької протоки поки висловилася Рада національної безпеки Ірану. Поки що Тегеран швидше шантажує інші країни можливістю такого рішення. Так військово-морські сили Корпусу вартових Ісламської революції вже повідомили, що Ормузька протока буде закрита буквально протягом кількох годин.

А у Раді національної безпеки Ірану переконують, що остаточного рішення ще не ухвалено, однак воно може бути ухвалене у будь-який момент, потрібний Ірану. Втім виникає питання, кого саме Ісламська Республіка хоче покарати таким рішенням.

Поза сумнівом, рішення про перекриття Ормузької протоки, через яку проходить до 20% світової нафти, викличе справжній енергетичний шок, який може призвести до тривалої економічної кризи у всьому світі. Однак, як і у кожній такій кризі, будуть країни, які від неї виграють. А будуть країни, які від неї суттєво програють. Серед тих, хто виграє, насамперед Російська Федерація.

У разі значного підвищення ціни на нафту, президент Росії Путін може сподіватися на серйозне поповнення російського бюджету, продовження війни з Україною та розвиток військово-промислового комплексу своєї країни пришвидшеними темпами.

З цього моменту Путін може не звертати жодної уваги на пропозиції американського президента Дональда Трампа щодо припинення вогню на російсько-українському фронті. А його геополітичні амбіції будуть зростати відповідно до ціни на паливо.

Ми все це прекрасно знаємо за всією новітньою історією Росії та й за історією Радянського Союзу. Закриття Ормузької протоки створює для Путіна неабиякий шанс у його агресивних діях.

Ще одна країна, яка може виграти від закриття Ормузької протоки - це Сполучені Штати. Попри те, що віцепрезидент США Джей Ді Венс говорив про те, що таке рішення може стати самовбивчим для Ірану, насправді Сполучені Штати також можуть розраховувати на значне подорожчання нафтових цін і таким чином на величезні прибутки для власного бюджету. Що своєю чергою покращить шанси республіканців на довиборах до американського конгресу.

І з цього погляду Дональду Трампу вигідно продовжувати кризові дії стосовно Ірану, щоб провокувати цю величезну енергетичну кризу 21 сторіччя. Але разом із цим є країна, яка зазнає серйозних проблем, якщо енергетична криза відбудеться. Це Китайська Народна Республіка. Збільшення ціни на нафту, по-перше, поставить Китай у серйозну енергетичну залежність від Російської Федерації, а, може, і від Сполучених Штатів Америки і спровокує нову реальну кризу у китайській економіці.

Після того, як голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін не зміг реально впоратися із попередніми кризовими явищами, це може поставити під сумнів авторитет Сі Цзіньпіна, як генерального секретаря комуністичної партії Китаю.

Досить серйозні проблеми у зв'язку з підвищенням цін на нафту виникнуть і у європейських країн. Це може поставити під сумнів навіть програму переозброєння Європи на тлі очікування російської агресії.

І це в ситуації, коли шанси на агресивні дії Росії, яка буде насолоджуватися результатами енергетичної кризи для Європи, будуть зростати з кожним новим місяцем російсько-української війни. У суперечливій ситуації будуть знаходитися такі країни, як Саудівська Аравія та інші держави затоки.

З іншого боку вони можуть отримати преференції від подальшого збільшення нафтових цін, але разом із цим позбутися найбільш важливого для себе маршруту доставлення власної нафти. Таким чином можна говорити про те, що інтереси одних країн зараз будуть прямо суперечити інтересам інших.

І у Пекіні можуть поставити іранським лідерам питання: за які такі гріхи Іран карає китайське керівництво і створює нові можливості для керівництва Сполучених Штатів Америки і Російської Федерації.

Китай може бути на боці тих, хто вимагатиме, щоб Іран не вдавався до таких радикальних заходів у той час, як Росія буде робити все можливе, щоб посилити ескалацію на Близькому Сході. І створити для себе особливі економічні умови на подальші роки конфронтації не тільки із Росією, але й з європейськими країнами.
У цій ситуації, якщо процес блокади Ормузької протоки дійсно буде запущений, Китайська Народна Республіка може вже у недалекому майбутньому задуматися про власну маленьку переможну війну, щоб зменшити наслідки від цієї економічної кризи, з якою зіштовхнеться Китай.

І ми ще більше з вами можемо наблизитися до Третьої світової війни, яка, очевидно, вже є на порядку денному світової історії й може стати реальністю наступних років.

Звісно, самі Сполучені Штати пропонують Тегерану припинити ескалацію і повернутися за стіл для перемовин щодо завершення іранської ядерної програми та відновлення стабільності у регіоні.

Однак сказати, що іранські лідери схиляються до такого компромісу із Вашингтоном і готові відмовитися від збагачення урану, поки що, я б сказав, зарано. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі підкреслив, що Іран і не відмовлявся від перемовин зі Сполученими Штатами в той час, як Вашингтон застосував силу проти Ірану якраз наступної ночі після того, як очільник іранського зовнішньополітичного відомства зустрічався із міністрами закордонних справ країн Європейської трійки.

Але ми з вами прекрасно пам'ятаємо, що ці перемовини Аббаса Аракчі з його європейськими колегами не призвели до жодних реальних результатів. Як і консультації Аракчі зі спеціальним представником американського президента Стівом Віткоффом тільки продемонстрували, що Тегеран не збирається відмовлятися від своєї жорсткої позиції. І збирається зберегти своє право на збагачення урану, що в майбутньому може призвести до перетворення Ірану на ядерну державу.

А от реальні відповіді Ірану на питання щодо реалістичної позиції на перемовинах будуть залежати зовсім не від зустрічі Аббаса Аракчі із міністрами закордонних справ країн Європи чи його перемовин зі Стівом Віткоффом. Багато що вирішиться вже завтра, коли міністра закордонних справ Ірану буде приймати президент Російської Федерації Путін.

Очевидно, що російський лідер буде пропонувати своєму іранському співрозмовнику продовжувати дотримуватися жорсткої позиції з тих самих міркувань, про які ми вже говорили: високі ціни на нафту в інтересах російського керівництва. Яке продовжує сподіватися на продовження війни з Україною.

Ну і, звісно, Путін, який говорить, що іранські підземні заводи не зазнали жодних ушкоджень, може також обмірковувати варіант передачі Ірану ядерної зброї від Росії з тим, щоб потім видати ці заряди, які Іран може застосовувати на власних носіях для удару по Ізраїлю, як такі, що були вироблені у самому Ірані. У Путіна вистачить підлості організувати цей величезний ядерний конфлікт із непередбаченими, хоча чому непередбаченими, це буде Третя світова війна, наслідками".