Муркотіння в котів закодоване в генах? Японські науковці зробили сенсаційне відкриття

Для багатьох власників котів муркотіння - це символ спокою, комфорту та щастя. Однак нове дослідження японських вчених із Університету Кіото показує, що цей приємний звук має набагато глибше - генетичне - підґрунтя. Результати дослідження можуть докорінно змінити наше уявлення про котячу поведінку та спілкування, передають Патріоти України.

Генетичне джерело муркотіння

Муркотіння — один із найвідоміших звуків, які видають коти. Воно часто асоціюється з задоволенням та близькістю до людини. Вчені довго не могли з’ясувати, чому коти муркочуть, але нове дослідження дозволило виявити зв’язок цього звуку з конкретним геном.

Дослідники з Кіото зосередили увагу на гені рецептора андрогенів, який регулює голосові здібності тварин. Виявилось, що коти з коротшою версією цього гена муркотять частіше і активніше «розмовляють» з людьми.

Дослідження понад 280 котів: вражаючі результати

В експерименті взяли участь 280 домашніх котів, а дані про їхню поведінку збирали через опитування власників. Крім того, у кожного кота було досліджено ДНК, щоб з’ясувати зв’язок між генетикою і вокалізацією.

Виявилося, що частота муркотіння та загальна «балакучість» пов’язані з певною версією гену. Особливо цікаво, що у котів із цією версією гена частіше проявлялась агресія по відношенню до чужинців, що свідчить про комплексний вплив гена на особистість тварини.

Чому дикі коти мовчазні, а домашні — говорять?

В дикій природі котячі вокалізації рідкісні й мають здебільшого утилітарний характер — для спілкування з іншими котами. Натомість домашні коти активно «говорять» з людьми — муркотіння, нявкання та інші звуки є формою контакту з господарем.

Ця унікальна взаємодія могла вплинути на розвиток вокальних здібностей, а селекційний відбір у процесі одомашнення змінив генетичний склад, сприяючи появі довшої форми гена рецептора андрогенів, що пов’язана зі зниженням вокалізації у деяких порід.

Безпритульні коти — найбільш балакучі?

Цікаво, що безпритульні та дворняжки частіше вдаються до вокалізації, ніж породисті коти. Це пов’язано з тим, що в непередбачуваному середовищі їм потрібно ефективніше комунікувати з людьми, аби отримати допомогу.

Аналіз ДНК диких котів підтвердив, що коротка версія гена — це первісна, природна форма, а довша версія виникла в процесі одомашнення і життя в комфортних умовах.

Що далі? Персоналізована опіка за котами

Автори дослідження вважають, що відкриття допоможе у майбутньому прогнозувати поведінку котів за генетичним профілем. Це дозволить краще підбирати умови утримання та догляду: більш вокальним котам забезпечувати більше уваги і спілкування.

«Ми прагнемо глибше зрозуміти котів і сприяти зміцненню щасливих стосунків між ними та людьми», — підсумовує керівник дослідження Юме Окамото.