Нині це може здивувати! Чому в СРСР постійно ламалися телевізори

Телевізійна техніка радянської епохи, особливо моделі 1950-1980-х років, займає особливе місце у пам'яті покоління, яке жило за часів СРСР. Попри те, що телевізори були дефіцитним і дорогим товаром, символом престижу та важливим джерелом інформації та розваг, вони часто вважалися ненадійними пристроями, передають Патріоти України.

OBOZ.UA розбирався, чому радянські люди часто застосовували до телевізорів абревіатуру "КВН-49", та чому дивитися телевізор доводилося менше, ніж його ремонтувати.

Часті несправності радянських телевізорів були зумовлені поєднанням різних факторів, пов'язаних з особливостями планової економіки, рівнем технологічного розвитку, якістю виробництва та компонентами. Орієнтація на кількість продукції на шкоду якості, проблеми у процесах складання та паяння, використання ненадійних деталей, конструктивні недоліки та зовнішні впливи, такі як нестабільність напруги в мережі, – все це впливало на низьку надійність пристроїв.

Вартість кольорового телевізора, наприклад, "Рубін-714", наприкінці 1970-х років могла становити 4-5 середніх зарплат інженера або кваліфікованого працівника. Це перетворювало телевізор на велику інвестицію, а не просто побутовий прилад.

В результаті в СРСР склалася особлива культура ремонту: замість заміни несправної техніки, як було заведено на Заході, телевізори лагодили до останнього. Майстер з ремонту телевізорів був важливою фігурою, а його візит додому ставав майже святковою подією. Знання електроніки серед населення також сприяли продовженню життя пристроїв. Перші телевізори громадяни СРСР називали "КВН-49" – ця абревіатура розшифровувалася як "Купив - Увімкнув - Не працює". Це відображало не тільки гумор, але й поширену проблему, з якою стикалися користувачі.

Системні недоліки виробництва

Якість виробничих процесів, особливо збірки та монтажу компонентів, була однією з основних причин низької надійності. В ранніх моделях, де переважала ручна збірка, велику роль відігравав людський фактор. Недостатній нагрів під час паяння, низька якість припоїв, поспіх на виробництві призводили до появи "холодної пайки" – дефектного з'єднання, яке з часом втрачало контакт. Якість друкованих плат також була низькою, що призводило до утворення мікротріщин. Значна кількість роз'ємних з'єднань, особливо панелей для електронних ламп, також створювала проблеми. Перехід на дешевші пластикові панелі замість керамічних призвів до їх деформації та поломок через вплив тепла від ламп.

Низька якість комплектуючих

Навіть при якісній збірці, надійність телевізора залежить від якості його компонентів. Радянська радіоелектронна промисловість у цьому плані мала серйозні недоліки. Конденсатори часто виходили з ладу через висихання електроліту, втрату місткості або вибухи. Електронні лампи також мали нестабільну якість і короткий термін служби. Кінескопи, хоча й були важливим елементом, також не відрізнялися довговічністю. Однак, були й винятки, наприклад, моделі "Горизонт Ц-355" та "Електрон Ц-382", які мали якісні кінескопи і були надійнішими.

Деякі моделі телевізорів були небезпечними у використанні. Модель "Рубін-714" була схильна до загоряння. Нестабільність електромережі також була проблемою, оскільки перепади напруги могли пошкодити різні компоненти телевізора. Також деякі ранні моделі телевізорів були джерелом слабкого рентгенівського випромінювання.

Попри всі недоліки, радянські телевізори були важливими для мільйонів сімей. Вони були джерелом розваг та інформації. Проблеми з надійністю та необхідність частого ремонту були частиною повсякденного життя. Поява на ринку імпортної техніки наприкінці 80-х – початку 90-х років показала, наскільки радянська промисловість відстала від західної у плані якості, надійності, дизайну та функціональності.