Ердоган проти Путіна: Чому нова війна у Сирії неминуча

За що воюють Росія та Туреччина?

Після розгрому Ісламської Держави, воєнні дії у Сирії не припинились. Сирійський президент Башар Асад має наміри контролювати всю територію країни. Утім, майже третину Сирії тримають опозиційні угруповання за підтримки Туреччини та курдів, які отримують підтримку від США. Незмінним союзником Асада у громадянській війні є Росія, яка надає підтримку його сирійській арабській армії (САА) та зацікавлена у зміцненні уряду. РФ хоче зміцнити свій вплив на Близькому Сході, тому беззаперечна перемога Асада є для них головною метою цієї війни.

А навіщо Туреччині мати підконтрольні угруповання? Перш за все для боротьби з курдами. Цей народ є великою загрозою для територіальної цілісності Туреччини, тому курдів намагаються послабити та відтіснити якомога далі від кордону. Справа в тому, що в самій Туреччині проживає до 11 мільйонів курдів, а отже незалежна курдська держава біля турецького кордону може стати небезпечним оплотом сепаратизму. Також ворогом Туреччини є режим президента Сирії Асада – він є перепоною для амбіцій Туреччини на Близькому Сході.

Повстанці Туреччини контролюють провінцію Ідліб. Саме там найгарячіше йде боротьба з силами Асада та Росії. Коли ситуація стала надто напруженою, у 2018 році Туреччина з Росією уклали Сочинський меморандум, згідно з яким в Ідлібі мали розвести війська та встановити демілітаризовану зону.

Однак, перемир'я продовжувалось недовго. Сирійська армія за підтримки Росії раз-у-раз продовжувала наступ під приводом боротьби з тероризмом. Терористами вони вважають підконтрольні Туреччині угруповання. За такої риторики досягнення миру є фактично не можливим.

Чергове загострення

Остаточно перемир'я зірвали 15 січня 2020 року, коли урядові війська разом з Росією нанесли авіаудари по підконтрольним Туреччині "Хайат Тахрір аш-Шам" (ХТШ) та "Вільній сирійській армії". Розпочалися кровопролитні бої за низку населених пунктів в Ідлібі. Повстанці, за підтримки турецької артилерії, почали просуватись вперед.

Війська Асада 25 січня захопили окремі райони найбільшого сирійського міста Алеппо. Згодом під контроль САА перейшла стратегічна траса М5, що з'єднує Алеппо та Дамаск. Туреччина у відповідь ввела у Сирію 430 одиниць бойової техніки. Ердоган в ультимативній формі почав вимагати відвести війська з окупованої частини Ідліба, інакше "турецькі війська змусять зробити це силою".

Туреччина вчергове звинуватила Росію у недотриманні сочинського меморандуму, гарантом виконання якого вона є. МЗС Росії відповіло дзеркальними звинуваченнями.

Російська делегація приїхала до Анкари задля чергових мирних переговорів, проте сторони так і не змогли домовитись. В той же час з фронту прийшла новина, через яку мирні переговори опинились під загрозою зриву – внаслідок сирійських обстрілів загинуло 5 турецьких військових.

Відповідь Туреччини не змусила себе довго чекати. За декілька днів Ердоган заявив про знищення понад 100 військових САА, а також військового гелікоптера із трьома пілотами.

Під час офіційної промови в парламенті президент Туреччини звинуватив Росію в обстрілах мирних жителів та обіцяв більш жорстко реагувати на російські літаки, що бомбардують Ідліб. За даними Сирійської обсерваторії з прав людини, 10 лютого внаслідок російських авіаударів загинуло 20 людей. Утім, взаємні звинувачення у вбивстві мирного населення є звичною справою для цього конфлікту. Правда така, що люди гинуть від ударів з обох боків і в дуже великій кількості.

І хоча Ердоган залишив простір для майбутніх домовленостей, не надто згадуючи Путіна у своїй промові, ситуація залишається дуже напруженою. Туреччина досі вимагає від сирійського уряду відійти з територій, що належать повстанцям за Сочинськими угодами 2018 року. Однак, Асад принципово не бажає цього робити, адже йому потрібна тільки перемога у війні та знищення опозиційних угруповань, доки вони слабкі та роздрібнені.

Війна та принциповість

Незважаючи на патовість ситуації, Туреччина першою може піти на компроміс, адже її позиції є хиткими, впевнений політолог з центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик. З його слів, Туреччина з самого початку війни підтримує опозицію, тому не планує відступати. Однак, вирішальним фактором може стати енергетична залежність від Росії, яка воює на боці Асада, та відносна слабкість протурецьких повстанців.

"Дійсно, надзвичайно важливим питанням для внутрішньої політики Туреччини є недопущення перетворення частини Сирії на опорну базу для курдського сепаратизму. А от території повстанців, що не є їй цілком підпорядковані, вона може здати або обміняти на поступки на інших напрямках",
– сказав Москалик.

Експерт зазначає, що поновлення кровопролиття не уникнути, адже Асад, Іран та Росія регулярно порушують домовленості з метою знищення протурецьких повстанців та відбиття у них нових територій. Якщо щонайменше одна сторона не зацікавлена в чомусь, крім власної перемоги, то жодні питання неможливо вирішити в рамках мирних переговорів.

Чи підтримає Туреччину США?

Туреччина та США останнім часом мають доволі напружені стосунки. Загострення ситуації в Сирії та потреба у протистоянні спільному ворогу мали б примирити на певний час обидві країни. На перший погляд здається, що потепління відбулося.

Зокрема, видання Dailysabah повідомило, що Мінфін США зняв санкції з міністрів Туреччини, що ввели у 2019 році. Зробили це в рамках "всебічної допомоги союзнику по НАТО". Туреччина запросила відповідь від альянсу і Сполучені Штати заявили про абсолютну підтримку.

Однак, турецько-американський конфлікт інтересів лежить набагато глибше, ніж війна у Сирії. Туреччина дуже пов'язана із Росією, тому вона продовжить надалі балансувати між двома таборами. Водночас, США не може допустити, щоб Туреччина вийшла з НАТО. Тому, щонайменше на словах, підтримка Штатів буде стійкою, впевнений директор української Дипломатичної академії при МЗС Сергій Корсунський.

У коментарі 24 каналу експерт зазначив, що Трампу зовсім не цікаве зараз втручання у конфлікт, бо це не несе безпосередньої загрози інтересам США. З його слів, між Туреччиною та Штатами досі існують проблеми F-35 (США відмовляється продавати Туреччині суперсучасні винищувачі через те, що вона закуповує російську техніку, яка нібито може мати шпигунське обладнання, – 24 канал), письменника Гюлєна, якого Ердоган прагне екстрадувати з США тощо. Вирішення цих конфліктів – справа не одного року.