"Ракета поцілила в наш вертоліт, коли ми вивозили поранених з оточеного Маріуполя": Герой України розповів про унікальну повітряну операцію

У Києві відбулася презентація трьох документальних фільмів про роботу під час нинішньої війни Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Автор цих фільмів (в них, до речі, використано чимало ексклюзивних кадрів бойових дій) - відомий тележурналіст колишній директор департаменту комунікацій МВС України Артем Шевченко. На початку повномасштабної війни Артем вступив в лави ЗСУ. Служив протягом весни і літа - на Київщині, Харківщині, передають Патріоти України.

Сьомого вересня (як раз на День воєнної розвідки України) Міністерство культури та інформаційної політики оголосило творчий конкурс на створення документальних стрічок про російсько-українську війну. У Артема з’явилась ідея трьох фільмів про бойові операції української воєнної розвідки — на суходолі, на морі і в небі. Перша кінострічка — «Небо». Вона про повітряний міст, організований весною між «великою землею» та оточеним окупантами Маріуполем. Друга — «Земля». Її присвячено контрнаступу на Харківщині. І третя — «Море» — про битву за острів Зміїний.

Прем’єра цих фільмів планується весною в ефірі телемарафону «Єдині новини». Двоє героїв, цього циклу були на презентації, в тому числі Герой України заступник командира вертолітної ескадрильї майор Євген Соловйов, який брав участь в повітряному мості в оточений Маріуполь і у висадці десанту на острів Зміїний. Під час повернення з Маріуполя його вертоліт був обстріляний ворогом, ракета влучила в один з двох двигунів. На борту знаходилися 20 поранених захисників Маріуполя. Перед початком презентації фільмів пілот розповів кореспонденту «ФАКТІВ», як вдалося врятувати підбитий вертоліт і людей, які знаходились на його борту.

«Слід було летіти понад 100 кілометрів над окупованою територією»

- На початку березня минулого року я взяв участь в першому, на жаль, невдалому польоті в оточений окупантами Маріуполь, — розповів Євген Соловйов. — Ми тоді летіли парою, потрапили під вогонь ворога (було обстріляно вертоліт мого ведучого), довелося повернутися. Ця спроба вийшла невдалою, бо нам бракувало інформації для планування маршруту польоту. Тому в подальшому до його розробки долучилися Командування армійської авіації та Головного управління розвідки. Вони, зокрема використали супутникові знімки та відомості, зібрані бійцями, яким вдалось пройти цей маршрут по землі. В результаті перша група українських вертольотів змогла благополучно прорватися в Маріуполь повернутися назад.

Мені довелося відправитись в п’яту таку місію. Наша група складалася з чотирьох вертольотів. Ми піднялися в повітря ще до світанку. Політ до Маріуполя тривав трохи більше години (з них приблизно 10 хвилин над морем). Слід було здолати понад 100 кілометрів над окупованою територією. Летіли в темряві, тому користувалися окулярами нічного бачення. Завершальна частина маршруту проходила над морем. Місцем посадки було визначено морський порт. Приземлення там потребувало особливої майстерності і уваги, адже в порту багато вантажних кранів. Якщо б зачепились за котрий з них або за якийсь трос, то розбились би, а вертоліт міг впасти на людей, які чекали на нас. Ми здійснили посадку як годиться.

- Що ви доставили захисникам Маріуполя?

- Боєприпаси, ліки, а також добровольців, які визвалися приєднатися до захисників міста. Розвантажилися, і прийняли на борти поранених. В моєму вертольоті їх помістилося 20, більшість — лежачі. Все це робилось швидко — з розвантаженням та розміщенням на борту поранених впоралися приблизно за 7 хвилин. Коли злітали, вже розвиднилося. Я тоді ще подумав, що якщо ми благополучно долетіли сюди в темряві, то тепер, коли зійшло сонце, політ в зворотній бік пройде нормально. Було видно, що в Маріуполі висить так званий туман війни — сіра димка, та дим від постійних артилерійських та авіаційних ударів ворога. Ми полетіли над морем, потім повернули в бік суходолу.

— Ворог відкрив по вас вогонь, коли ви вже летіли над суходолом?

- Це сталося через 4 хвилини після зльоту. Тільки, но ми перетнули межу моря і берегової смуги, як потрапили в засідку. Вогонь по нам відкрили ззаду — тобто, коли ми вже пролетіли над ворогом. Почув звуки вибухів, побачив, що з правого боку пролітають трасуючи (ті, що світяться — Авт.) боєприпаси. Раптом з лівої сторони щось потужне жахнуло. Я зрозумів, що це влучання у вертоліт. То була ракета від переносного ракетно-зенітного комплексу. На наше щастя, вона не вибухнула! Але відірвала частину одного з двох двигунів.

— На якій висоті ви знаходились?

- Заради безпеки ми летіли на дуже малій висоті: десь 3−5 метрів.

«З чотирьох вертольотів нашої групи на аеродром повернулися три»

— В який момент вам стало зрозуміло, що вдасться уникнути падіння вертольоту?

- Вже на перших секундах після влучання: я побачив, що немає пожежі, зрозумів, що є можливість летіти далі. За моєю оцінкою, робити посадку було б ще небезпечніше, ніж летіти далі. Я продовжив політ. Тоді ми ще не вийшли з-під ворожого вогню.

— Ви направили машину вгору чи продовжували летіти на дуже малій висоті?

- Висоту не збільшував. Ми продовжували маневрувати — щоб противнику було складно влучно стріляти по нас. Також ми робили все можливе, щоб вертоліт не впав. Політ на одному двигуні тривав понад годину.

— Як відреагували на ці події поранені на борту?

- Не знаю, вони знаходились в вантажній кабіні.

— Але криків звідти ви не чули?

- Ні, нічого такого не чув. Тим більше, що на борту досить шумно від гуркоту двигунів (тоді, на жаль, лише одного двигуна), а ми до того ж були в захисних шоломах, які глушать звуки.

— Що було з рештою вертольотів вашої групи?

- Ми вилетіли з Маріуполя не всі разом, а парами. Мій вертоліт (ведучий) був в першій парі. Секунд через 10 після того, як ми потрапили під вогонь противника, я спробував викликати по рації командира екіпажу веденого вертольоту. Він не відповідав. Після приземлення я звернувся до керівництва, сподіваючись, що є інформація про цей гвинтокрил. Виявилось, що, на жаль, його підбили і він впав. Увечері стало відомо, що з тих, хто був на борту, вижила тільки одна людина.

- В групі було чотири вертольоти. Що сталося з рештою двох?

- Екіпажі другою пари вертольотів почули, що ми потрапили в засідку і благополучно облетіли ту ділянку, хоча й по них противник відкрив вогонь. Тобто, з чотирьох вертольотів три повернулися на аеродром.

— Яка на ваш погляд причина того, що на зворотному шляху потрапили в засідку? Можливо, назад летіли тим же маршрутом, яким добиралися до Маріуполя?

- Там було не так багато маршрутів, як того б нам хотілось. Важливо, що це був вже п’ятий рейс. Тобто, до нас виконано 4 такого роду місії. Ворог вже знав, що українські вертольоти літають в оточений Маріуполь і полював на нас. Прокласти новий повітряний маршрут, який би став несподіванкою для ППО противника, було надзвичайно складно, якщо взагалі можливо.

— Після вас були ще повітряні місії в оточений Маріуполь?

— Так, була ще одна — шоста (загалом вдалось евакуювати з Маріуполя вертольотами 64 поранених, доставити в місто 72 добровольців і 30 тон вантажів — Авт.).

— Відомо, хто саме вижив зі збитого вертольоту і де знаходиться людина, яка вціліла?

— Знаю лише, що це представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Як склалася його подальша доля, мені невідомо.

— Вдалося відремонтувати ваш вертоліт, в двигун якого влучила і не розірвалась ворожа ракета?

-Так, вдалося. Вже через тиждень цей гвинтокрил піднявся в небо. Після того я неодноразово виконував на ньому завдання. Він і зараз в строю.

Зауважимо, що в 2013 році Євген Соловйов брав участь в миротворчій місії в Конго. Тоді гелікоптер, на якому він летів зі своїм командиром, ледь не розбився — вимушена посадка на гору через складні метеоумови. Після цього командир подарував Євгену іграшкового жирафика, який був на борту. Іграшка стала для Соловйова оберегом і була в кишені його комбінезону, коли весною минулого року під час евакуації поранених з Маріуполя в його вертоліт влучила, але не вибухнула ворожа ракета. Про це він розповів в ефірі 5 каналу.

«Спочатку ми провели висадку десанту, а потім на допомогу йому ще й підкріплення доставили і забрали поранених»

Восьмого травня майор Євген Соловйов брав участь в висадці та вогневій підтримці десанту на острів Зміїний. Це завдання було в певному сенсі навіть складніше, ніж політ в оточений Маріуполь. Адже противник задіяв в районі Зміїного свої бойові літаки, встановив на острові зенітно-ракетні комплекси. Українські вертолітники з третьої спроби змогли повністю виконати завдання з висадки десанту на Зміїний.

- У нас тоді були пара вертольотів, яка висаджувала десант і пара — яка забезпечувала вогневий вплив на противника, — продовжує Євген Соловйов. — Але пара висадки також здійснювала вогневу підтримку. І ще була пара вертольотів, яка підтримувала проведення цієї операції, перебуваючи поруч з островом.

Спочатку ми завдали вогневе ураження по противнику, який тоді знаходився на Зміїному. Зразу ж після того висадили десант. Доти, поки у нас лишалися боєприпаси, надавали вогневу підтримку десанту.

— Скільки бійців ви тоді висадили на острів?

- Спершу 30 людей, а потім ще 15. Це двома вертольотами: спочатку доставили по 15 на кожному. А потім ще 15 бійців, розмістивши їх в двох гелікоптерах.

Під час другого польоту ми мали також забрати поранених і, якщо б були — полонених. Ми змогли евакуювали поранених, яким вдалося дійти до вертольотів самостійно. Важкопоранених, на жаль, не змогли підтягнути до вертольотів через щільний вогонь противника. Поки ми чекали на поранених, ворог обстрілював нас ВОГами (осколковими боєприпасами для підствольних гранатометів — Авт.).

— Противник знаходився в укриттях — якихось дотах?

— Так, був і в дотах, і в підземних спорудах.

- Десант знищив всіх солдат і офіцерів ворога, які тоді знаходились на острові?

— На жаль, знищити всіх не вдалося.

— Скільки часу тоді тривав бій?

— Кілька годин.

— Завдання було виконано?

- Завдання, поставлене перед нами, пілотами вертольотів, було виконано. Щодо всієї операції сказати не можу, бо я офіцер тактичного рівня, тому знаю тільки про свої роль і місце в ній. Повну інформацією про неї має вище керівництво і саме воно може дати загальну оцінку, що тоді вдалося виконати з запланованого, а що — ні.

На жаль, під час проведення тієї операції ворогу тоді вдалося підбити український вертоліт. Загинув льотчик з Миколаєва полковник Ігор Бедзай. Його було нагороджено званням Герой України посмертно. Один член екіпажу Бедзая вижив — його травмованого змогли врятувати наші військові.

Нагадаємо, що тоді, в першій половині травня звільнити Зміїний не вдалося. Але 30 червня під ударами ЗСУ росія все ж була змушена вчинити «акт доброї волі» — вивести своїх військових з острова. А через тиждень туди на підводних носіях дісталися бойові плавці 73 морський центр спеціального призначення імені кошового отамана Антіна Головатого ССО України. Вони висадились на острів, провели його обстеження, встановили національний прапор та прапори українських силових структур. А після недавнього бомбардування острову російськими літаками, речниця ОК «Південь» Наталія Гуменюк на питання, чи є українські військові на Зміїному, заінтригувала відповіддю «хай це для всіх стане сюрпризом».