"Мойсей Фішбейн. R.I.P. Така трудна доля. Таке переїхане навпіл гебістськими 1970-ми акурат на зльоті – як у всього його покоління, згодом охрещеного "постшістдесятниками", – життя, і здоров'я, і кар'єра (в еміґрацію тоді від'їздили – як на той світ, і повернення з неї було не легшим)... Все – крім Голосу", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"Голосу йому, поетові од Бога, забрати не змогли – ні КГБ, ні злидні, ні хвороби. Цей голос не сплутати з жодним іншим. Раз почувши, раз прочитавши – впізнаєш будь-де й будь-коли. Послухайте запис ("Я ще благаю сторожу високу...").
А тоді прочитайте нижче "І вже вуста судомою звело...": цей вірш я чи не найдужче в нього люблю, і чула в його виконанні десятки разів, але тільки вчора, 26 травня, мене пройняло морозом, коли зрозуміла, що це по суті кадіш – єврейська поминальна молитва: кадіш вигнанця по собі самому, написаний ще в еміґрації, в Мюнхені, обличчям на схід – до Києва і Єрусалима водночас. (Стіна – це Стіна плачу, а Ріка – це Дніпро.)
Йому вийшло вмерти в Києві.
Його є кому оплакати в Єрусалимі.
Все збулося, Мойсею.
Спочивай із миром.
* * *
…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.
О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, –
Мого буття недоторканна рима, –
Солодке і розвогнене жало, –
Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.
Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.
5–6 лютого 1989 р., Мюнхен".
"Вчені під час місії NASA Juno до Юпітера перетворили дані, зібрані під час двох недавніх прольотів повз Іо, на анімацію, яка підкреслює дві найдраматичніші особливості супутника Юпітера: гору та майже гладке, як скло, озеро охолоджуючої лави", – йдеть...