Як письменники заробляли у Радянському Союзі: Юрій Винничук розповів, як нажив купу ворогів серед літераторів та за що образився Іван Драч

Одна польська критикиня, якій не сподобався роман Танґо смерті, написала, що совєтські гонорари, які отримував головний герой Ярош, неправдоподібні, і навіть натякнула, що, мабуть, він працював на КҐБ.

Я не знаю, що заробляли польські літератори у 1980-х роках, але знаю, що заробляли наші. До цієї богоугодної справи, як і до публікації перекладів, втягнув мене Микола Рябчук, який втягнув туди не одного мене. Він першим відкрив цей скромний, але дуже поживний Клондайк.

Мова про літературні рецензії та фейлетони в тодішніх часописах. За них платили від 80 і навіть до 300 - 400 карбованців. А середня платня тоді була 100 - 120. Моя мама, інженер-економіст, на піку своєї трудової діяльності заробляла 300 карбованців, і це були великі гроші, які можна було відкладати.

Якраз на початку 80-х партія кинула гасло валити правду-матку щодо літературних творів і не боятися усіх тих коронованих бонз. Микола тут став некоронованим королем гострозубої критики. Він опублікував серію сміливих і дотепних фейлетонів, у яких громив графоманів. Але не тільки графоманів.

Коли Іван Драч побував в Америці, а потім мусив, кривлячи душею, наспівати цілу книжку публіцистичних віршів про Америку, Микола написав розгромну статтю на цю агітку. Журнал Вітчизна її прийняв, але відразу підстрахувався і позитивною статтею, аби думки врівноважити.

Натхненний цим проривом Рябчука, я теж почав шпарити гострі фейлетони і кпити з політичних агіток. Першою була стаття про назви поетичних збірок. Вони всі були неймовірно примітивні, дослівно десятки поетів назвали свої збірки Дорога, Поріг, Батьківський поріг, Стежка, Берізка і т. д. Потім з'явилася моя стаття, присвячена віршам про Леніна, де усі товкли воду в ступі: я йду до Леніна!, ми йдемо до Леніна! в різних варіаціях. А несуть не щось суттєве, а різні абстракції - несу тобі свої думи, свою совість і т. д.

Таким чином я цілком успішно організував свій побут. На таку статтю я витрачав зо три дні, бо ж треба було ще підібрати матеріал, піти до бібліотеки, а саме писання займало день. Якби був тоді комп`ютер, я справився б і за три-чотири години, але друкарська машинка не дозволяла щось виправляти. Тому я спочатку писав статтю від руки, а вже потім друкував.

В редакційному бюджеті кожного видавництва було передбачено кошти для рецензентів-експертів, які, прочитавши повість чи роман, відхиляли їх чи рекомендували для друку. Це була теж непогано оплачувана робота, бо за одну-дві машинописні сторінки такої рецензії я отримував 30 карбованців. Член Спілки - удвічі більше. Але і 30 на дорозі не валялися, а я витрачав на таку рецензію взагалі годину або дві.

Оскільки я вже мав славу гостроязикого критика, мені й давали різних графоманів. Часто це були гуморески. Гумору там було не більше, ніж у Євгена Дудара, а то й менше. Неможливо було читати усі ці скалозубства над міщанами, які чомусь мусили конче мати дурнуваті імена: Олімпія Емпедоклівна, Герострат Амфілохович... Ну, ясна річ, головними героями були тестьові, свекрухи, майстри водогонів, стиляги і таке інше.

Серед розгромлених гумористів трапився був і батько одного відомого нині письменника.

Саме такі підробітки й дозволяло мені тоді триматися, як це називали, на творчих сухарях. Тобто ніде не ставати на службу.

Правда, оці критичні статті ні для Миколи, ні для мене просто так не миналися.

Але ж була постанова партії дати відсіч сірятині! То нам це було як з гуски вода.

З тавром гострого критика я з'явився в Клубі творчої молоді, і там мене просили висловити свою думку про твори того чи іншого літератора, який завітав до КТМ зі своїм рукописом. Так мені під роздачу й попав Василь Куйбіда зі своїми віршидлами.

Одне слово, окрім гонорарів я заробив собі ще й ворогів, які мали кращу пам'ять, ніж я. Бо я тих своїх героїв швидко забував, але вони - ніколи. Так от Іван Драч теж не забув Миколиних кпинів і видав на-гора віршовану публіцистику, в якій наїхав не лише на Рябчука, а й на Грабовича і Богумілу Бердиховську.

У 1990-му я нарешті видав першу збірку прози Спалах, яка мала 65 тисяч накладу. А наклад тоді розраховували за книгарняними замовленнями. Оскільки в анотації вказано було, що до збірки увійшли фантастичні твори, то книгарні й кинулися замовляти. Гонорар становив 9 тисяч. Нарешті мої батьки могли потішитися мною. Ще кілька тисяч я отримав за антологію Огненний змій і тисячу за тонюсіньку збірку віршів Відображення.

А в 1992-му все обвалилося - і наклади, і гонорари. Але то вже зовсім інша історія.

Джерело: Збруч

"Ми не хочемо бути героями та мучениками посмертно", - зверталася до світу військова медсестра, яка невдовзі загинула під руїнами "Азовсталі" (фото)

неділя, 29 травень 2022, 7:30

"Ви навіть близько не уявляєте масштабу злочину РФ у Маріуполі. Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо швидкі вже не їздять і ніхто нікому не допомагає. Кожна бомб...

Серед зрадників є учасники АТО: Під Мелітополем один з відділів поліції перейшов на бік ворога

неділя, 29 травень 2022, 6:20

У Мелітопольському районі співробітники одного з відділів поліції перейшли на бік ворога, серед зрадників є учасники антитерористичної операції. Про це повідомляє Запорізька обласна військова адміністрація, передають Патріоти України. "У Мелітопольсько...