Лише перед смертю 97-річний ветеран отримав документи про реабілітацію: Останній герой УПА Волині пішов у вічність (відео)

Петро Мартинюк ("Дуб") брав участь у бою проти німців у Мочалках Турійського району 22 червня 1943-го

У місті Володимир-Волинський на Волині помер 97-річний ветеран УПА Петро Мартинюк ("Дуб"), якому судилося пройти не лише роки збройної боротьби, а й жахіття радянських ГУЛАГів.

Поховали уславленого упівця на міському цвинтарі, під залпи військового салюту. Попрощатися з Петром Мартинюком приїхало чимало людей.

В лютому цього року повстанець отримав реабілітацію від держави. Документи про реабілітацію йому вручив голова Волинської комісії з реабілітації Олександр Гуч.

Петро Мартинюк народився 23 серпня ­1922-го в селі Роговичі Горохівського повіту Волинського воєводства, зараз – Локачинський район на Волині. Батьки були селянами. Мав старшого брата Василя і молодшого Олексія.

Закінчив чотирикласну школу, потім навчався в польській семикласній у Локачах. "Лише раз на тиждень була година української мови. І то – не завжди. Довгий час не було викладача, то нас займали роботою чи співами". 1940 року вступив до Львівського технікуму, на факультет автотракторної механіки.

З 1942-го допомагав УПА. Мав псевдо "Дуб". Був шофером "повстанського кооперативу", доставляв товари до села. Згодом очолив відділ пропаганди в районі. 1943 року став військовим референтом у службі безпеки УПА – підбирав кадри на навчання. Брав участь у бою проти німців у Мочалках Турійського району Волинської області 22 червня 1943-го.

1945-го засудили до 10 років таборів "за підозрою у зв'язках із українськими націоналістами". Після завершення терміну додали ще п'ять років заслання. Покарання відбував у Норильську. Працював на будівництві, пізніше – механіком на інструментальному заводі. Був учасником Норильського повстання 26 травня – 4 серпня 1953 року.

В Україну повернувся ­1960-го. Оселився в місті Володимир-Волинському. На цукровому заводі працював слюсарем, згодом – старшим майстром із ремонту обладнання. Наприкінці 1980-х вступив до Народного руху України. З дружиною Ольгою прожив у шлюбі 62 роки. Поховав її 2017 року. Кавалер державних орденів "За мужність" ІІІ ступеня, Володимира Великого ІІІ ступеня. Є почесним громадянином міста.

Був активним учасником багатьох публічних патріотичних заходів. Зокрема пам'ятних заходів в урочищі Вовчак, де зродилась УПА, та на місці героїчного бою упівської чоти "Берези" під стінами храму монастиря в Новому Загорові Локачинського району. До останнього розповідав нащадкам про героїчні сторінки боротьби нашого народу з окупантами, виховував молодь у дусі любові до України.