Так кому прислужився "Слуга народу"? Інтерв'ю із автором однойменного роману із запозиченим "Кварталом" сюжетом

Хіба думав журналіст Василь Рудик (який у 2001 видав книгу «Слуга народу» з головним героєм Безродьком), що на віртуально-сатиричній ідеї і наївності плебсу можна стати івірогідним президентом Зеленським, і заробити мільйони. Сама його книга "Слуга народу, яка багатьом нагадує сучасний передвиборчий сценарій одного з кандидатів, була написана в 1992 році. Ідея роману не на жарт перетнулася з російськомовним варіантом телесеріалу «Слуга народу». Патріоти України пропонують вам прочитати інтерв'ю із журналістом та письменником.

– Василю Івановичу, коли у вас виникла ідея написати сатиричний роман?

– Більш як тридцять років тому. В моєму творі все побудовано на конкретних фактах, життєво. Головний герой Милян Омелянович – виходець з народу, формується з простого хлопця і йде до влади разом із друзями. Найцікавіше, що я хотів назвати героя Миляном Голобородьком. А потім подумав, що в нього немає нічого святого – він же батька-матір продасть заради своєї вигоди, тож який він Голобородько!

– А чому в Інтернеті немає вашої книжки!

– Вона не оцифрована. Нелегко мій «Слуга…» пробивався до читача. На початку дев’яностих я замірився на всесвітній конкурс сатири і гумору імені Володимира Висоцького, котрий як народився у Москві, так відразу й благополучно почив у бозі... І тільки після конкурсу, організованого видавництвом «Бібліотека українця», лауреатом якого став і був «запропонований до нагородження премією та до друку твору окремим виданням», вселило віру: коли-небудь ця книга потрапить у бібліотеку українця. Народження «Слуги» – спасибі добрим людям, допомогли –відбулося на Вінниччині, звідки я родом. Коли вийшла книжка, я стільки ворогів нажив – багато керівників впізнавали себе. Але добре, що і траплялися з почуттям гумору.

– Певно, ви дивилися російськомовний телесеріал «Слуга народу», які асоціації виникали?

– Так, досить співзвучно вийшло (посміхається). Можливо в нас на небесах є якась канцелярія, яка передає однакові ідеї через мізки творчих людей. Але, як на мене, збіглися ідея, жанр, канва, послідовність, подія на подію, віддзеркалення і пародія дійсності до абсурду. Фактично ми про одне й теж говоримо тільки різними мовами і різними образами. Але в мене крута сатира. Герой простий. Добрячок, який мав бути акулою.

– У кінці вашого сюжету, який закінчується арештом «недоторканної особи», написано «далі буде», планували продовження?

– Так, другу книгу планував назвати «Сходження», де головний герой мав відсидіти у в’язниці. А вже у третій – «Служіння» народу» – «білим і пухнастим» йти до парламенту і вершити долю країни.

– А актор, який зіграв Безродька-Голобородька у «Слузі», який для вас?

– Звичайна, середньостатистична людина. Не знаю, що він відчув, граючи президента, але особисто для мене глава держави – свята особа. Без жартів, блюзнірства... Я б на таке не посягнув. Лідер нації має служити народові. А вони з нього зробили посміховисько. Наївний президент… таке може бути в кіно. «Свята людина», вчитель, раптом з наївністю керує державою. Актор – комедіант теж буде так керувати? Що то за президент буде? І що це за держава?

– То був плагіат?

– Мені не дуже пече це питання. Навіть якщо хтось і запозичив – я не жадний. Зрозуміло, що гумористи «Кварталу» «перелохмачують» усю чужу літературу, шукають цікаві сюжети. Я поставив би питання так: це плагіат, запозичення чи натхнення?

– А може, це «зелений» плагіат із натхненням?

– А ось це нехай вирішують медіаексперти і читачі... Головне, не помилитися з вибором!