"Вони знали, паскуди. Вони точно знали, що я піду саме там, що у мене тільки два варіанти. С*ки": Українців вразила сповідь героя АТО про другий день народження

Українців вразила історія майора ЗСУ Василя Мулика, Народного Героя України, який зумів вижити під час ракетної атаки по його вертольоту у 2014 році на Донбасі. Її опублікували на сторінці волонтерського фонду "Повернись живим" на Facebook, передають Патріоти України.

Всього за кілька годин сповідь захисника України, який зараз перебуває з миротворчою місією в Конго, зібрала 15 тисяч лайків, понад 630 коментарів і близько 2 тисяч репостів.

Нижче наводимо монолог українського воїна без змін.

31 серпня 2014 року. Вони знали, паскуди. Вони точно знали, що я піду саме там, що у мене тільки два варіанти, як обійти Волноваху, щоб вийти на точку забору поранених. І, впевнений, вони передбачили обидва... С*ки.

Вони чекали – завчасно виставили пости. Чекали борт, який обов'язково буде йти за пораненими, на відомий їм майданчик. І десь там серед соняшників і кукурудзи, біля того занедбаного сільськогосподарського аеродромчика, напевно, сидів терорист із ПЗРК або кулеметом.

Мені. Було. Дуже. Страшно. Страшно настільки, що це неможливо описати словами – таких слів немає в жодній мові... Ні, страшно було не тоді, коли у вуха вдарив крик "бортача": "РАКЕТА!!!". Не тоді, коли час застиг і я на власні очі бачив, як по викривленій неправильній дузі до мене наближається яскравий білий спалах, тягнучи за собою вуаль димного сліду...

Страшно було пізніше. Страшно було, коли хрусткий під тремтливими пальцями пластиковий стакан з коньяком доверху, який подав мені фельдшер після посадки в Новомлинівці, влився в мене одним-єдиним ковтком – без будь-якого смаку.

Страшно було, коли медсестра розминала скам'янілі від напруги плечі – без будь-якого натяку на еротику – примовляючи тихенько, ніби відмолюючи чужий гріх: "Спокійно, хлопчику. Все добре, все минулося...". А моє серце продовжувало виламувати ребра адреналіновим ритмом.

Страшно було вже у Дніпрі, на базі, коли Сашко дивився на мене своїми сірими очима, раз-по-раз повторюючи: "Васька, як же добре, що ти втік від тієї ракети...". Страшно було, коли рівень рідини в літровій пляшці горілки падав, а я не відчував ніякого натяку на сп'яніння.

Страшно було вдома – від власного чорного погляду в дзеркалі. Страшно було, коли схоплювався ночами в ліжку – від язиків жирного полум'я, що стрибали в обличчя... Мені було страшно. Саме "було". Уже – ні.

У коментарях під моторошною історією про дивовижний порятунок Героя українці буквально засипали його словами подяки за готовність пожертвувати собою і неймовірну хоробрість.

"Читаю і мурашки по шкірі бігають. Страшно, коли страшно, і ще страшніше, коли нічого не боїшся", "Низький уклін і щира подяка за вашу мужність, витримку і відвагу!", "Такими синами пишається Україна! Дякую вам, Василю! Ви ціною власного життя захищали рідну землю. Такі, як ви, можуть захистити весь світ! Хай береже вас Господь і ваших побратимів!", "На таких мужніх чоловіках тримається наша держава. Уклін вам низький", "Дякую тобі, Герою, за мужність, майстерність управляти машиною в складній обстановці, витягнути поранених і живих побратимів з цієї звірячої пастки!" – пишуть патріоти.