Всім важко. "Був мільйонером, а під час карантину довелося таксувати": Український режисер розповів, як вижити в кризу

Чи були в тебе складнощі з зароблянням грошей через пандемію?

Основна риса людини, яка забезпечує успіх, - це адаптивність: приймання нового, незвичного, іншого. Базові правила незмінні, але форми змінюються постійно. Якщо їх не приймаєш, то тобі хана.

Коли почалася криза, я не зміг поїхати на зйомки своїх двох фільмів – у Нью-Йорку і Празі. В Україні всі проєкти припинилися, і гроші поволі закінчилися. Якби я не думав позитивно завжди, то мені б настав капець. Але то був якраз момент, коли треба було брати відповідальність за своє життя. Лишалося тільки виходити з того, що є, і рухатися далі. Тому я вирішив таксувати і зареєструвався в Убері. Кілька місяців працював. Мені сподобалося.

По-перше, це те, чого я ніколи не робив. Протягом дня зустрічав кілька десятків нових людей, зовсім не з мого середовища. Теми, на які ми спілкувалися, зовсім відрізнялися від тих, до яких я звик. Наприклад, одного разу я їхав з чуваком напідпитку: він був схожий на звичайного сільського хлопця. Раптом розмова зайшла за 9 симфонію Бетховена. Він сказав, що колись переслуховував її сотні разів, і зрозумів, що вона збудована всього на 4 нотах, які повторюється на різній висоті. Він сказав, що це як рух людського життя. Те саме відбувається постійно, але воно може змінювати свій відтінок, насиченість, спускатися вниз, підніматися вгору. Людина стикається з проблемами в житті, все вибухає зі страшним гуркотом, зрештою завалюється. І тоді звідти, як паросток, починає проростати знову тоненька гілочка, підніматися вгору, знову розростатися і заполонювати весь простір уже прекрасною новою музикою. Хоча це все ті ж самі 4 ноти.

І таке було кожен день. Я міг би собі сісти і сказати: все, нема роботи, те, що я хотів, не сталося. Міг впасти в депресію. Але я подивився на можливості. Побачив нові перспективи. Людина сама вирішує, що їй робити зі своїм життям. Якщо є безвихідна ситуація, то я її розцінюю як прорив і нову можливість до чогось більшого і кращого.

Для багатьох моїх друзів це був немислимий факт – що я пішов працювати в таксі. "Грьобаний мільйонер", живий класик українського кінематографу, і таксує.

А як виживали в тій ситуації твої колеги?

У всіх різні варіанти були. Багато хто мали бізнеси, які приносили їм гроші, - ІТ або ще щось. Тому для них не було проблем. Були люди, які мали заощадження.

Я собі згадав, як у моєму дитинстві мій батько сидів і нічого не робив. Я йому казав: "Ти багато чого вмієш. Чому не шукаєш роботу?". Він відповідав: "Що я буду шукати?".

Багато людей мають таку проблему. І я її мав: коли не можеш сам через себе переступити, прийняти якісь речі.

Дивно, що в тебе була така проблема.

Людина деколи думає, що вона занадто розумна для чогось. Типу, чого я буду вести соціальні мережі? Я маю фільми знімати. В мене з 2014 до 2018 року не було соціальних мереж ніяких. Просто повидаляв усі акаунти. Тільки зараз відновив. Це сталося, коли я переїхав в Америку. Просто в один момент відшибло. Я це бачив серед багатьох емігрантів, які не порвали зв'язку з Україною. Вони не асимілювалися, не стали американцями, а в них був якийсь біль за тим, що їх ніби вирвали з корінням і кудись перекинули в інше місце. Видаляючи свої соцмережі, ніби відсікали зв'язки з зовнішнім світом. А якщо й зберігати якісь сторінки, то змінювали там імена або тільки першу букву прізвища залишали. Такий дивний психологічний момент. Думаю, проблема в тому, що вони самі себе не могли знайти.

Ти перейшов цей етап так само?

Так, це було падіння на дно. А потім прорив нагору. Зараз це стрімке піднесення. Всі робили круглі очі, що в мене фейсбуку нема. Але тоді хотілося вирізнятися такими речами. Це ще одне привертання уваги до себе. Хоча я зараз все-одно вирізняюся. У мене на фейсбуку нема ніяких новин – порожня новинна стрічка.

Але справа не в тому. Є багато коучів, які радять: візьми себе в руки, зроби щось. Я не зовсім поділяю таких думок. Це насилля над людиною. Якщо людина не може, то вона не може. Якщо це пхати і протиснути, це для людини в результаті буде занадто травматично, і тоді це буде велике скочування назад, у ще глибшу депресію. Гадаю, що такі люди насправді просто не бажають змін. В глибині душі вони хочуть нити, щоб усі просто їх жаліли.

Кажуть, карантин - це змогла віддатися творчості.

Але основна проблема в людей у цей час – де знайти гроші. Віддатися творчості – це прекрасно, але якщо не буде що їсти, то навіщо здалась та творчість. Але і нею можна заробляти гроші. Я тільки тим і займаюся. Творчість - це моя єдина сфера діяльності: кіно, кліпи, музика і література. І так останні 10 років. Я заможна людина в принципі. У мене просто були великі витрати перед тим, як почався карантин, тому гроші швидко закінчилися під час весняного локдауну.

Я люблю гроші. Були часи, коли я був мільйонером. Тепер вже ні, бо багато грошей потратив на своє перезавантаження: якийсь час просто нічого не робив, тому вони швидко закінчилися. Тепер я знаю, що знову зароблю. Хтось скаже: "Ну та ясно. Бо ти їздив в Америку". Але й інші поїхати можуть. Це елементарно.

Добре заробляти на мистецтві вдавалося в Америці чи в Україні?

Це було без прив'язки до території. Америка лише спростила багато чого – зняла потребу довго пояснювати, навіщо знімати кіно.

У той момент, коли людина приймає рішення щось робити, світ це відчуває. І починає давати те, що потрібно. Правила, за якими він працює, чіткі. Якщо чогось не робиш, значить, щось і не відбувається.

Нам з дитинства вбивають в голову хибні уявлення. Дівчатам: знайди чувака, який буде гроші заробляти, бо самі вони на це не здатні. Чувакам вбивають, що треба йти на роботу, бо інакше не заробиш пенсію. Люди дуже часто думаючи про якісь ефемерні речі в майбутньому, забувають те, що відбувається зараз. А жити треба тільки в цій секунді. Про минуле і майбутнє можна взагалі забути. Це просто вигадані категорії, які придумані для того, щоб відволікати людину від реального життя. Щоб вона була механізмом у системі. Життя відбувається зараз. Рішення, яке приймеш саме тепер, вже змінить життя.

Коли ми знімали фільм "Лишега", не мали змогу поїхати в інші країни, то ми просто знайшли операторів в інших країнах, де нам треба було записати. Я по скайпу брав у Віктора Морозова інтерв'ю через мессенджер. А оператор записував. Кайф – виходити з положення в ситуації, які здійснити, здавалося б, неможливо. Можна або відмовитися від своєї ідеї, або переграти ситуацію так, щоб таки втілити її. Єдині критерії успіху – адаптивність, наполегливість і впевненість у тому, що робиш.