"Історія кожного Гітлера завершується 1945-им. Так і передайте своєму кумові": Жадан "розчавив" Медведчука з його міркуваннями про українську літературу

Одіозний адвокат Росії та її агресії Віктор Медведчук спробував інтерпретувати слова знаного українського письменника Сергія Жадана на користь власних спекуляцій щодо російсько-української війни. Що з того вийшло, розібрався Гліб Семенюк на сайті UaInfo, передають Патріоти України.

Розповідаючи, що працює над новим романом, присвяченим війні, Сергій Жадан звернув увагу на постання в сучасній українській літературі пласту творів про Революцію гідності та російсько-українську війну. Наголошуючи на важливості цієї тенденції, письменник зауважив: "Інша річ, що поки не з'явилися українські Ремарк і Гемінґвей".

Натомість Віктор Медведчук вирішив удатися до звичних йому маніпуляцій і заповзявся на свій проросійський лад тлумачити, про що йшлося літераторові. Й із певністю Сивіли прорік, що "воєнні письменники світового рівня", навіть якби нам із такими раптом поталанило, неминуче наразилися би на відторгнення українських літератури та видавців, "охоплених псевдопатріотичним чадом".

Порозмірковувавши про антивоєнний пафос Ремарка та Гемінґвея, Медведчук дійшов висновку, що поява їхніх "справжніх", так би мовити, вітчизняних відповідників не тільки свідчила би про "підвищення рівня" буцімто вчаділої начебто псевдопатріотизмом нашої літератури. Ба більше – така ласка святого духа красного письменства, бачте, стала б "ознакою морального оздоровлення суспільства, його бажання швидше покінчити з війною".

Словом, хто про що, а я Медведчук про Параску поразку і якнайскорше повернення України в убивчі обійми "старшого кума брата". Або – в не такому відомому, але не менш підхожому варіанті – де свербить, там і почухаєш, де болить, там і торкнеш.

Проте медведчуківська сверблячка не зосталася без відповіді. Її несподіваному знавцеві чаду, війни й літератури з усіма її Гемінґвеями та Ремарками, як мертвими, так і поки не народженими, дав сам Жадан. При цьому "тему природи гуманізму українського книговидавництва", того самого, що за Медведчуком тільки й чекає, аби дати відкоша будь-яким домаганням миру та дружби поміж усіма розбратаними й роз'єднаними, письменник делікатно оминув. Одначе й без того Жадан Медведучка попросту, проте вишукано й майстерно знищив. Ось так:

– Цілком можливо, що ця війна не дала (поки що) Україні свого Гемінґвея, але вона напевне дала Росії свого Гітлера. Можливо, в нього за вікном нині 1939-й, можливо, 1940 рік, цілком можливо навіть, що він готується до свого 1941-го. Але річ у тім, що історія кожного Гітлера так чи інакше завершується 1945-им. Це вам будь-який Гемінґвей скаже. Так і передайте своєму кумові.

Медведчук, певно, не передасть. І свербіти йому від того менше не стане. Однак ми вкотре маємо добру нагоду пересвідчитися: коли той горезвісний діяч чухається, торкається він того, що болить його кумові.