"Посткомсомольський синдром не лікується. Тому тільки пустеля, пенсія, цвинтар - і заживете", - український письменник

"Кажуть, що піонери нічим не кращі, он була, мовляв, за Черновецького в міськраді молода команда професіоналів, яка навіть не заморочувалася закупівлею пального на прибиранням снігу, як міцні господарники старшого покоління, а крала одразу грошима, а сніг просто не прибирала – сам розтане", - пише Антон Санченко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Але я часто думаю, що якби епізод із "йолкою" і євростудентами, який призвів до Революції гідності розрулював якийсь умовний Лесик Довгий, а не гауляйтер Попов із покоління комсомольців та ще й з міста Комсомольська, – нічого не сталося б.

Студенти побастували б іще кілька днів, "йолку" змонтували б на кілька днів пізніше – й усе. Треба мати в анамнезі досвід професійного комсомольця, яким у СРСР не давали рулити нічим, окрім видовищ, аби бути переконаним, що найважливіше в житті – вдало провести звітно-перевиборчу конференцію з напутнім словом ветерана, що ніс колоду з Леніним, чи (пригадуйте) форсуванням Дніпра на буксирах і річкових трамвайчиках у побєдобєсних одностроях і під прапорами "Партії регіонів". Чи парадом "віллісів" і Т-34 Хрещатиком і колорадськими стрічками в петлицях.

Тільки такі масовики-затійники могли вважати вчасний монтаж якоїсь "йолки" за місяць до свят справою державної ваги. Ми на ідеології не економимо, як учили старші товариші. Й ідеологія та вже зникла, а вони продовжували готуватися до Нового року, як до своїх звітно-виборчих конференцій, на яких ніхто нікого насправді не обирав. І цей посткомсомольський синдром не лікується, й у себе помічаю. Тому тільки пустеля, пенсія, цвинтар – і заживете".