Виховання скреп: Журналіст Кисельов розговорився про свій перший донос

"Я перейнявся державницькими націонал-патріотичними почуттями і вирішив просигналити компетентним органам про існування цілої групи письменників-шкідників", - написав російський журналіст Євген Кисельов у своєму блозі на echo.msk.ru, передають Патріоти України.

Замість передмови: Днями в лондонському метро з'явилася реклама видавництва «Пінгвін» — одного з п'яти найбільших у світі англомовних видавництв — з цитатою (одні вважають — грубо спотвореною, по мені — так цілком коректно укороченою) з роману Івана Тургенєва «Батьки і діти», яка звучить у книзі з вуст Базарова: «Аристократизм, либерализм, прогресс, принципы <...> Бесполезные слова! Русскому они не нужны».

На рекламних плакатах немає ні імені автора, ні назви, а лише емблема «Пінгвіна» і номер книги в каталозі нової серії з 20 творів письменників-класиків, серед яких — четверо росіян: Тургенєв, Толстой, Горький і Булгаков. Представники «Пінгвіна» пояснили, що таким чином хотіли заінтригувати читачів і привернути їх увагу до нової серії. Однак багато російських блогерів влаштували в соцмережах форменну істерику: мовляв, це свідома акція з розпалювання антиросійських настроїв у Великобританії.

У зв'язку з цим, а також з нагоди свята Дня Росії, я теж перейнявся державницькими націонал-патріотичними почуттями і вирішив спробувати перо в жанрі доносу - просигналити компетентним органам про існування цілої групи, можливо, організованої і такої, що діє за попередньою змовою, письменників-шкідників:

«Дорогі товариші чекісти!

Доношу до вашого відома, що не тільки письменник Тургенєв Іван Сергійович (який більшу частину життя, між іншим, прожив у Німеччині і Франції), чиї безвідповідальні вислови використовуються в ці дні ворогами Росії у вигляді обурливих плакатів у метрополітені міста Лондона (Великобританія), але і інші, з дозволу сказати, «класики російської літератури» в дійсності є закоренілими русофобами і ненависниками Вітчизни.

Особливо, Нобелівські, мати їх, лауреати з літератури. Ну, Солженіцин — гаразд, цей хоч намагався під кінець життя трохи виправитися. Шолохов — ну, про цього говорять, що він, може, свої сумнівні книжки не сам писав. Але ось Бродський (зверніть увагу: єврей, який виїхав у 1972 році на ПМЖ в США) — цей точно махровий. Ви тільки почитайте:

Входит некто православный, говорит:
«Теперь я — главный.
У меня в душе Жар-птица и тоска по государю.
Скоро Игорь воротится насладиться Ярославной.
Дайте мне перекреститься, а не то — в лицо ударю.
Хуже порчи и лишая — мыслей западных зараза.
Пой, гармошка, заглушая саксофон — исчадье джаза».
И лобзают образа
с плачем жертвы обреза…

А про Пастернака і говорити нічого. Про нього справжній російський патріот, чекіст Семичасний все сказав: «Свиня ніколи не гадить там, де їсть, ніколи не гадить там, де спить. Тому, якщо порівняти Пастернака зі свинею, то свиня не зробить того, що він зробив».

Або ось Бунін. Кажуть, чи не найкращий з усіх російських письменників-класиків, незаслужено недооцінений. Ага, як же! Насправді — вражина недобита. Яку капость у свій час написав, «Окаянні дні»! Там на кожній сторінці — суцільна русофобія. Ну добре, кажуть, це Бунін зопалу написав, озлобився від переживань і страждань в роки громадянської війни.

Але ось вам цитата з повісті «Село», яку Бунін задовго до громадянської війни настрочив, коли як сир у маслі катався. Дивіться, як один з героїв цієї повісті Кузьма Красов (теж, між іншим, русофоб закінчений) своєму братові Тихону концептуальну, між іншим, річ говорить про Росію:

Историю почитаешь — волосы дыбом станут: брат на брата, сват на свата, сын на отца, вероломство да убийство, убийство да вероломство… Былины — тоже одно удовольствие: «распорол ему груди белые», «выпускал черева на землю»... Илья, так тот своей собственной родной дочери «ступил на леву ногу и подернул за праву ногу»... А песни? Все одно, все одно: мачеха — «лихая да алчная», свекор — «лютый да придирчивый», «сидит на палате, ровно кобель на канате», свекровь опять-таки «лютая», «сидит на печи, ровно сука на цепи», золовки — непременно «псовки да кляузницы», деверья — «злые насмешники», муж — «либо дурак, либо пьяница», ему «свекор-батюшка вялит жану больней бить, шкуру до пят спустить», а невестушка этому самому батюшке «полы мыла — во щи вылила, порог скребла — пирог спекла», к муженьку же обращается с такой речью: «Встань, постылый, пробудися, вот тебе помои — умойся, вот тебе онучи — утрися, вот тебе обрывок — удавися»... А прибаутки наши, Тихон Ильич! Можно ли выдумать грязней и похабнее! А пословицы! «За битого двух небитых дают»... «Простота хуже воровства»...

Або взяти Булгакова — це яким же треба бути русофобом, щоб просту російську трудящу людину собачим кодлом зобразити?! Проте, цього Булгаков у Льва Толстого навчився. Цей поміщик, юродствующий у Христі (правильно товариш Ленін, засновник наших доблесних органів державної безпеки, його так назвав!) самим першим російських людей, та не просто російських людей — захисників Вітчизни! — собаками назвав. Ви тільки подивіться, що цей писака, відлучений, до речі, цілком справедливо від нашої руської православної церкви, написав в мерзенній своїй русофобській книжечці «Хаджі-Мурат»:

Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения.

Тут би я ще копнув глибше: а чи не перебував цей бумагомарака в злочинній змові з чеченськими сепаратистами? Ну і що, що давно помер? Доручіть Рамзану Ахматовичу розібратися — у нього і мертвий заговорить.

А Некрасов — який негідник?

Наконец из Кенигсберга
Я приблизился к стране,
Где не любят Гуттенберга
И находят вкус в г… не.
Выпил русского настою,
Услыхал «е...ну мать»,
И пошли передо мною
Рожи русские плясать.

Тут теж треба б розібратися: а чи не міститься в цих, з дозволу сказати, віршах ще й прихований заклик до відокремлення Калінінградській області від Росії? А вже раз зайшла мова про поетів... ось Пушкін, який «наше все»?! Ось вже хто закоренілий русофоб! І не тільки. Ось, помилуйтеся:

Мы добрых граждан позабавим
И у позорного столпа
Кишкой последнего попа
Последнего царя удавим.

Це ж пряма погроза вчиненням терористичних актів! Ну і що, що двісті років тому написано? Все одно треба, щоб слідчий комітет розібрався. Чи ФСБ. Ну і що, що Пушкіна майже сто вісімдесят років немає на світі? Магнітський теж помер, а його все одно судили. Чим Пушкін краще або гірше? А він, між іншим, антиросійські настрої ще й на гендерному грунті розпалював. Ось, помилуйтеся:

Люблю их ножки; только вряд
Найдете вы в России целой
Три пары стройных женских ног.

Я вважаю, що за образу російських жінок цього ефіопа треба заборонити до ядрьоної фєні. Разом з усіма іншими письменниками і поетами-русофобами. Доручити розробку відповідного закону справжнім російським жінкам Яровій та Мізуліній. Ці — впораються. Ці — особливі. Коня на скаку зупинять, в палаючу хату увійдуть, якщо треба щось заборонити. І обгрунтують все юридично — комар носа не підточить.

Так, і пам'ятник цьому наклепнику Росії на Тверській продовжує стояти тільки через злочинний недогляд московського уряду. Куди дивиться оленяр? Знести на фіг, і плиткою це місце закатати. А ще краще — поставити там іншу скульптуру: «Директор Департаменту інформації і друку МЗС Росії Марія Захарова танцює «Калинку». Щоб всім було видно: тема жіночих ніг у Росії закрита. І про всякий випадок розірвати дипломатичні відносини з Ефіопією.

Доброзичливець.

P. S. наступного разу напишу на Лермонтова, Салтикова-Щедріна, Лєскова, Достоєвського, Чехова, Єсеніна і Горького. Всі, як один, русофоби, вороги народу, літературні власовці — у мене на кожного цитата є»

Замість післямови (в текст доносу не входить!): «Антиросійська змова, безумовно, існує — написав якось Віктор Пєлєвін. — Проблема лише в тому, що в ній бере участь все доросле населення Росії».

Це я до того, що автори рекламних щитів у лондонському метро навряд чи ставили своєю метою розпалити антиросійські настрої у Великобританії. Вони просто загадали своїй «цільовій аудиторії» загадку: цікаво, хто і в якому творі так влучно про росіян висловився?

При цьому рекламщики, звичайно, свідомо чи несвідомо апелювали до того образу, який з неминучістю виник в останні роки у свідомості цієї самої «цільової аудиторії» — британських інтелектуалів, які цікавляться виданнями класиків — після Криму, Донбасу, малайзійського «Боїнга», вбивства Нємцова, оприлюдненої спецоперації щодо підміни антидопінгових проб сечі під час олімпіади в Сочі, зухвалої брехні високопоставлених російських офіційних осіб у всіх мислимих і немислимих випадках, брязкання зброєю вздовж кордонів Латвії, Литви та Естонії, ролдугинських офшорних віолончелей, а тепер ще й після побоїв, влаштованих в Марселі російськими футбольними «вболівальниками», на тлі яких горезвісні англійські фанати виглядають просто милими, боязкими молодими людьми. Хто в цьому винен? Чи не горезвісні 86 відсотків? Як писав ще один затятий «русофоб», не варто нарікати на дзеркало, коли пика крива.