Держави для катів: Навіть прем‘єр-міністр "ДНР" брав участь у катуваннях - свідки звинувачують рашизм

Ветеринар Олександр Грищенко – фотограф-аматор. У червні 2014 року його арештували сепаратисти в захопленому Луганську: він зняв на камеру проукраїнських демонстрантів, тому його звинуватили в шпіонажі. Так почалися його страшні муки. Про це написала німецька журналістка Сабіне Адлер для Deutschlandradio Kultur,передають Патріоти України за матеріалами Главком.

Закохана парочка чимчикує до входу в метро. Перехожі посміхаються. Олександр Грищенко не звертає на них уваги. 55-річний чоловік виглядає вельми серйозним та замкненим. Акуратно одягнений та підстрижений, поведінка – формальна.

Цей «корсет», який його підтримує, розпадається через декілька хвилин розмови. Спогади переносять його геть із літнього Києва – назад, до того червневого дня 2014 року. Луганськ був уже захоплений сепаратистами, через бої ніхто вже не працював, проте він, ветеринар, дбав про акваріум у своєму кабінеті, волів бодай рибок погодувати.

Окрім нього, на вулиці не було жодної душі, Він зрозумів, що потрапив не в те місце і не в той час лише коли стало вже запізно – коли озброєні люди заарештували його поблизу адміністративного корпусу та жбурнули до в‘язниці:

"У підвалі було волого. У приміщенні перебували з десяток осіб – деякі на милицях, один – із глибокими порізами на обличчі, біля правого вуха, він був непритомний, на шиї - сліди від удушення".

"Практично кожен може стати жертвою", - розповідає Сабіне Адлер Deutschlandradio Kultur. Людей без розбору заарештовують на блокпостах, забирають із домівок або з роботи. Причини – більш ніж вигадані: досить мати, наприклад, кольорове фото в паспорті замість чорно-білого.

Брутальне насильство чинять нинішні "ватажки" у Східній Україні, навіть прем‘єр-міністр так званої "Донецької Народної Республіки" брав участь у катуваннях, наголошує Адлер: він розтрощив людині вказівного пальця молотком.

Як повідомляє кореспондентка, задокументована також участь у цих нелюдських вправах російських громадян. Спілка із 17 правозахисних організацій зібрала розповіді свідків та докази факти. Українська ж влада, критикує Адлер, залишила справу збирання доказів правозахисникам: «Вони (чиновники) кажуть, що не є за це відповідальними». Також і подальша допомога жертвам тортур, вочевидь, надається в Україні лише приватними організаціями – український Уряд попросту перезавантажений.

Нелегальна тюрма в луганському університеті

Будівля, яку Олександр Грищенко знав як інститут машинобудування Луганського університету, була перетворена на нелегальну тюрму. Заправляв нею Олександр Олександрович Бєднов на прізвисько «Бетмен». Його помічники засукали рукави:

"Один називав себе "маніяком", "психом". Він з усієї сили вдарив мене в груди. Я впав на підлогу. Інший, на прізвисько "Янек", бив мене електричним струмом із шокера".

Ветеринар був фотографом-аматором. Під час того свого останнього походу на роботу він хотів зафіксувати, що коїлося в Луганську, бо життя там перевернулося з ніг на голову. Тепер його камера опинилася в руках сепаратистів, які побачили фото з проукраїнськими демонстрантами та проголосили його шпигуном.

"Я був змушений повністю роздягтись. Один із них розрізав мотузку та почепив мені петлі на зап‘ястки. Мене змусили лягти на стіл обличчям додолу. "Маніяк" бив мене пластиковою трубою по п‘ятах, стегнах і по спині. На щастя, стіл, на якому я лежав, раптом зламався.

"Маніяк" показав мені хірургічні інструменти. Він пояснив призначення кожного з них та сказав, що буде відпилювати пилкою шматок за шматком мої пальці. Потім він приклав пилку мені поміж безіменним пальцем та мізинцем – тут залишився шрам. Це було жахливо. Боляче. Я благав його не калічити мене".

Його били ногами по ребрах, зламали їх. Спливаючого кров‘ю, у наручниках та все ще голого, жбурнули назад до камери, де були чоловіки й жінки. Три дні поспіль, усе ще неодягненого, його лупцював мучитель на прізвисько Маніяк. Інший стрибав йому по тілу, бив ґумовим молотком. Зроблені пізніше рентґенівські знімки показали, що грудна клітка та ребра були зламані. Колишній держслужбовець детально розповідає, що він пережив. Його руки трусяться, він починає плакати.

Щонайменше 79 катівень, подібних до тієї, що знаходиться в луганському університеті, виявили на цей час правозахисні організації. Усі – в так званих «народних республіках» - Донецькій та Луганській. У 28 містах та селах.

Арешти, тортури та примусова праця

Протягом чотирьох місяців у катівному підвалі Грищенко нарахував сотні в‘язнів. Він запитував, за що їх було заарештовано. Одного – тому що в нього в паспорті була кольорова світлина, іншого – бо у нього світлина була чорно-біла, ще одного – бо він купив собі пива: сепаратисти начебто борються проти алкоголізму. Ще хтось – тому що він на п‘ять хвилин спізнився додому після початку комендантської години. Більшість не тільки утримували та катували, а ще й змушували працювати.

«Багатьох затримали через надумані приводи, аби вони наповнювали мішки піском, будували барикади, розвантажували чи навантажували вантажівки, лагодили військову техніку. Вони потребували безкоштовних робочих рук».

Контрабандний мобільник як порятунок

Одного дня один із в'язнів спромігся пронести до камери мобільний телефон, зовнішній світ було поінформовано. Розповзлися чутки, що ОБСЄ хоче проінспектувати університет та катівню. Із швидкістю звуку заарештованих перетягли до промислового району. 13 листопада так звана «поліція ЛНР» знайшла їх там. Проте, їх і тоді не звільнили.

Вони повинні були дати свідчення, тому що так званий прем‘єр-міністр Плотницький хотів на той момент запровадити процес над «Бетменом». До того справа не дійшла ще й досі, але в‘язнів продовжували утримувати, тепер – у будівлі луганської податкової служби. До 29 грудня.

"Я думав утекти, але стримувався через страх, що вони будуть тоді на мене полювати. На вулицях лежав сніг, а на мені був мій літній одяг, у мене не було грошей, телефону, ключа від дому, паспорта. Я виглядав, наче бомж. Волосся місяцями не стрижене, не мите, одяг брудний.

Я просив перехожих дати мені подзвонити з їхніх мобільників. Дозволив лише п‘ятий. Мене прихистили знайомі, я ж не міг повернутися до своєї квартири – для цього мені б довелося зламати двері, а тоді мене б одразу знову заарештували".

Свідчення масових порушень прав людини

17 українських правозахисних організацій документують показання свідків – таких як Олександр Грищенко – аби передати їх до міжнародного трибуналу з військових злочинів у Ґаазі. Порушення прав людини відбуваються масово, - каже Олександра Матвійчук із Центру громадянської свободи:

"Ми опитали 165 осіб, яким довелося пройти через схоже пекло. Ми можемо довести, що минулого літа 4000 осіб були заручниками. Реальні цифри, очевидно, є ще більшими, тому що полювання на заручників триває. Родичі не звертаються до наших волонтерських організацій, тому що вважають, що ми не можемо їм допомогти. І вони також не звертаються до українських органів безпеки, тому що не вірять і бояться їх".

Олександрові Грищенку дали в Луганську зрозуміти, що він є небажаним свідком. Він утік до Києва. Живе ще з 30 людьми в одній квартирі. Колишній ветеринар шукає роботу, але перш за все він потребує психологічної допомоги.