Дипломатія у стилі хеві-метал: Протистояння США та Росії сьогодні серйозніше, ніж холодна війна, - Bloomberg

Нинішнє протистояння між Росією і США видається чимось більш серйозним, ніж холодна війна, а причина тому - відсутність спільної мови між елітами двох світових держав. Про це йдеться у статті на сайті Bloomberg, передають Патріоти України.

У колишні дні американські і радянські дипломати були здатні до прагматичного спілкування, навіть при істотних відмінностях в риториці їх лідерів. Генрі Кіссінджер називав свого давнього колегу міністра закордонних справ СРСР Андрія Громико "противником, колегою і другом в одній особі".

"Ми намагалися запобігти виникненню ситуації, коли радянським керівникам доводилося приймати рішення раптово, - згадував Кіссінджер. - Ми намагалися сказати їм заздалегідь, що ми думали і чому. Тоді я часто говорив Громико:"Я ще не знаю, що ми запропонуємо, але я скажу, що ми думаємо". Через деякий час Громико розвинув таке ж відношення".

Сьогодні таке спілкування неможливе. Зустріч з росіянами токсична і потенційно може стати кінцем успішної кар'єри, тому контакт мінімізований і формалізований. Неприємні сюрпризи, яких Кіссінджер і Громико намагалися уникнути, тепер стали нормою. Подібно до того, як в Москві намагаються зрозуміти політичні наміри по твітах Дональда Трампа, уряд США намагається поєднати російську стратегію з публічними заявами Володимира Путіна і його союзників. Діалог помер.

Взяти хоча б відносини між спеціальним представником США по Україні Куртом Волкером і радником Путіна з питань врегулювання конфлікту на сході України Владиславом Сурковим. Ось як один з українських політиків передав слова Волкера про Суркова (інформація, швидше за все, достовірна, оскільки щось подібне писав в Twitter і сам Волкер):

"Коли ми перший раз зустрілися з Владиславом Сурковим, він висловив стурбованість становищем російськомовного населення України. На що я відповів, що сам був в різних частинах України, в тому числі в східній, і можу сказати, що російськомовному населенню погано тільки там, де є російські війська. Так може, ми просто виведемо їх звідти? Це вирішить всі проблеми і зніме вашу стурбованість".

Такого роду риторика не схожа ні на переговори, ні навіть на діалог - не тому, що Волкер помиляється, а з огляду на безглуздість адресованих Суркову за закритими дверима слів про виведення російських військ зі східної України, з огляду на заперечення Росією їх відправки туди, або слів про виведення військ з Криму, який Москва не визнає частиною України.

Незабаром після цього Сурков опублікував статтю, яку можна вважати його відповіддю. Вона різко контрастує з його попередніми публікаціями, в яких роз'яснюються або передбачаються різні політичні заходи, включаючи взятий Кремлем в 2006 році курс на так звану "суверенну демократію". "Криза лицемірства. Я чую, співає Америка", - цитує він агресивні тексти хеві-метал гурту "Five Finger Death Punch" і критикує те, що називає "західним лицемірством". Ось кілька уривків з цієї статті:

"Загалом, лицемірство огидне, ефективне і неминуче. Але лукаві дискурси, мови, на яких брешуть, метафори лицемірства періодично застарівають. Від частого повторення маскувальні фрази знецінюються, невідповідності і нестиковки починають випирати. На збереження статус-кво витрачається все більше (і все з меншою віддачею) застережень, виправдань, пояснень і пауз. Система досягає межі складності, складність перетворюється в страшну плутанину".

Збиває з пантелику, але ж так і задумано. Справжнє послання полягає в чистих емоціях і ховається за словоблуддям у гніві. Сурков сигналізує про безглуздість діалогу з західними колегами, оскільки вони тільки і роблять, що кидаються в нього зручними формулами.

Швидше за все, представники західного світу відчувають себе так само, коли розмовляють з росіянами. Переживання Суркова про російськомовних українців - не що інше, як лицемірна формула. Коли ці конкуруючі дискурси стикаються, прогрес неможливий.

Федір Лук'янов, один з найяскравіших московських коментаторів зовнішньої політики, нещодавно запропонував теорію про те, чому Росія і Захід застрягають в цій полеміці. Обидві країни виходять з рамок, створених до кінця холодної війни, причому Захід як вірний, самовдоволений переможець і Росія як хворий, реваншистський невдаха. Лук'янов писав:

"Загальна і для Москви, і для західних столиць обставина полягає в наступному: посилатися на те, що відбувалося в кінці 1980-х - початку 1990-х рр., для легітимації власних дій (неважливо, чи йде мова про утримання виниклої на той час розстановки сил або про прагнення її змінити), не має сенсу. Це більше не служить дієвим аргументом. Потрібні аргументи зовсім нової якості".

Лук'янов вважає, що Росія намагається маніпулювати дискурсом за допомогою технології "пост-правди", тому що їй не вистачає ідей, а Захід боїться цієї маніпуляції, тому що не хоче втрачати свою монополію на правду. Ймовірно, це точний діагноз інтелектуальної кризи, який перетікає в політичну і дипломатичну взаємодію. Сторони борються за те, щоб досягти успіху в цьому, а не вирішувати реальні проблеми, які вартують як грошей, так і життів.

Їм не вистачає вольової практичності Кіссінджера і Громико, які намагалися уникати пасток типу "я маю рацію - ти винен" і зосередитися на нюансах запобіганню тотальної війни. Старі добрі політичні угоди могли б дещо розрядити обстановку, адже ми не хочемо, щоб напружені відносини з непередбачуваними наслідками увійшли в звичку.