От така вам п'ята за силою армія в Європі: «Без російських військових війна триватиме п’ять годин», – волонтер (відео)

Як можна закінчити війну? Чому потрібно блокувати рух товарів та вантажів на непідконтрольні Україні території? Чи справді контрабанда є однією з причин продовження конфлікту? Хто і як заробляє на контрабанді? Про це своїми міркуваннями в розмові з Радіо Свобода поділився Родіон Шовкошитний, волонтер «Народного тилу» і донедавна член зведених мобільних груп по боротьбі з контрабандою у зоні проведення АТО. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із матерілами цієї бесіди.

– Я майже півтора року провів у зоні АТО, з них 11 місяців працював у складі зведених мобільних груп по боротьбі з контрабандою. Безпосередньо на лінії розмежування майже кожного дня ми спілкувалися з людьми і з того боку, і з нашого боку. І я знаю про те, які настрої у проукраїнських людей, які живуть на окупованих територіях.

То я питаю: як ми хочемо закінчити війну? Своїм «власним Придністров’ям»?! Чи ми реально хочемо повернути наші території? Якщо ми хочемо повернути ці території, то як ми хочемо це зробити?

Звичайно, що військовим шляхом зробити це в умовах, коли там є контингент російської армії, не вийде. Але, які тільки російська армія «звалить» з окупованих територій,– війна буде тривати п’ять годин, чи скільки там треба буде часу, щоб дійти до державного кордону з перервою на каву і «перекус». Бо ті, хто там без «гібридів» залишиться, просто покидають свою зброю й швиденько побіжать шукати вишиванку, і будуть українським прапорцем махати з балкону: «Нарешті ви прийшли!». Отак воно і буде.

Я не хочу з тими людьми сідати за якийсь стіл, про щось там розмовляти. Вони – вороги. Людина, яка зрадила раз, зрадить і вдруге. Це ж не я вигадав. Це є факт. У нас третій рік війни – люди зробили свій вибір. Я так вважаю.

Згадайте, до війни була певна кількість (якось так дивно казати) в Україні українських людей, в українському Донбасі, на українській Донеччині, на українській Луганщині проукраїнськи налаштованих людей. Тільки вдумайтеся, як це звучить! «Жесть»! І була певна кількість проросійськи налаштованих людей. Там стільки відсотків, там – стільки. Ще менша кількість відсотків з тих двох груп, яка була активна, яка могла виходити на мітинги. А загальна маса, серединка між цими полюсами, була «люди-шлунки», люди, яких не цікавлять якісь політичні ідеї, ідеологічні моменти, люди, яких тільки цікавить, скільки буде вона заробляти, що вона буде їсти. Я їх називаю «люди-шлунки».

То перед ким ми зараз заграємо? Перед цими «шлунками»? Чи перед тією категорією агресивно налаштованих проросійських елементів? Бо проукраїнські люди звідти повиїжджали у більшості своїй. Так, там є наші люди. Вони там є. Великий відсоток з них ті, хто самоідентифікувався завдяки цій війні.

У принципі, так само, як і з більшістю людей в Україні. Для когось момент самоідентифікації пройшов на Майдані 2004 року, у когось ще раніше, а у когось з’явився лише після останніх майданівських подій.

Так і там теж: хтось не задумувався про то все, поки не побачив танки у себе в місті. І щось в нього прокинулося, мабуть, українське. І ці люди нам допомагають, інформацію дають. Але водночас ці ж люди кажуть: «Ми закриємося, ми посидимо у підвалі – виганяйте їх!» Вони не кричать: не треба сюди стріляти, бо тут ми живемо! Розумієте, у чому справа?

Так може владним структурам, замість того, аби загравати зі «шлунками» в ОРДЛО, зробити все, щоб ті, хто обирає Україну, змогли виїхати звідти, щоб вимушені переселенці отримали тимчасове житло? Може, варто на це направити свої зусилля, а не на покращення умов життя мешканців окупованих територій.

– Чи правильно, на Вашу думку, ведеться блокада, яка зараз триває?

– А я вас хочу запитати: хто ті люди, які блокують? На прес-конференції були Семен Семенченко і Валентин Лихоліт. Під керівництвом Лихоліта був Радченко Роман Романович, позивний – «Рубіж». Людей з його роти ми у Верхньоторецькому затримували на контрабанді. І зараз ще суд не завершений над одним із них, який наставив на співробітника СБУ РПГ зведений. Тобто була пряма загроза життю співробітника. Пряма. Це все задокументовано військовою прокуратурою, заведена справа. Вона зараз у суді.

Це такий Денис Мурига «Шрек», радник мера Рубіжного. Мер Рубіжного, скажімо так, головний організатор у 2014 році сепаратистських рухів у Рубіжному. Тоді він був депутатом і організував блокаду українських військ. А тепер у цього мера з Партії регіонів – радником цей контрабандист, з яким у нас ледь не виник збройний конфлікт.

Якщо там є такі люди, як Радченко чи цей «Шрек», то в мене виникають сумніви щодо справжніх намірів тієї блокади. А хто інші? Я не знаю. Може, там чесні, порядні ветерани, але організатори довіри не викликають.

Наскільки я розумію, головна мета хлопців, які блокують одну ту гілку, – це звільнення побратимів з полону. Блокадою, навіть повною блокадою лінії розмежування, вони цього не доб’ються. Тому що, той відсоток вантажів, який заходить через лінію розмежування на окуповані території, набагато менший, ніж той, який заходить офіційно через українсько-російський кордон у Харківській області. Цей потік товарів іде на Кам’янськ-Шахтинський, де розвантажується, а звідти воно завозиться на окуповані території і потрапляє на полиці магазинів. Так уся Україна їм возить. Безперебійно. Щоденно. З усіх міст. І ніде нікого це «не тисне», бо це офіційно завозиться.

Купа українських компаній, купа українських перевізників займаються цим. Момент патріотизму тут відкидається, бо це гроші. То ж єдина блокада, яка матиме значення і з якою рахуватимуться, це не перекриття однієї гілки з багатьох на 400+ кілометри лінії зіткнення, а заборона на торгівлю з Росією. Може, тим нардепам, які там у палатці під тим мостом сидять, задуматись про це?

У Кам’янськ-Шахтинський заходить величезна кількість товарів наших великих брендів. Інколи напряму робиться заявка. Щоб не псувати собі «репутацію», бо це можна відслідкувати, робиться якась фірма-«прокладка» у тому Кам’янськ-Шахтинському, там розвантажується, і своя ж «прокладка» завозить їх на окуповані території, але вже з іншою назвою. Оце величезний трафік. Це величезний обсяг. Звичайно, про нього знає СБУ, про нього знають усі, хто має стосунок до кордону. Кордон закрити – це було б цікаво.

А щодо блокади однієї гілки, то, боюсь, що вона перетвориться на те, у що перетворилася кримська блокада.

– Якби Вам доручили блокаду, то як би Ви це організували?

– Питання так не стоїть. І загалом відповідь я вже щойно озвучив. Умовно поділити «атошний контрабас» можна на три категорії: дороги, залізниця, державний кордон. За обсягом контрабанди – саме у такій послідовності. Кордон перетинається у Харківській області, а потім через Кам’янськ-Шахтинський завозиться в ОРДЛО. Це найбільший товаропотік.

Залізниця – парафія Адміністрації президента та СБУ. Хто там має право возити свої товари,– вирішують вони. Чомусь це такі діячі типу Королевської, щоб народу та міжнародній спільноті це подати як «гуманітарку». Для цього був написаний «тимчасовий порядок», яким вони «прикрили» цей трафік, тобто легалізували.

Я працював саме по руху через дороги. На залізничних КПВВ стояли інші мобільні групи, а от рух контрабанди через кордон – на це очі правоохоронців «широко» заплющені.

На тій дільниці дороги, на якій ми працювали, ми змогли перекрити рух контрабанди тільки тоді, коли цілодобово стали своїми двома блокпостами мобільної групи перед блокпостами ЗСУ. Тільки таким чином ми змогли перекрити той трафік. Бо редакція останнього наказу 415-го була так «класно» зроблена, що ми взагалі втратили будь-яку можливість з тим боротися. Єдине, що нам залишалося, – просто стати і їх не пропускати. От ми стали і просто не пропускали.

І та величезна кількість «підприємців», більше 50-ти, яка зареєструвалася у тому селі, в якому до війни було 7 підприємців, а тут різко, як гриби, повиростали, звідти «повалили». У них почав псуватися товар і вони перемістилися у Новолуганське, де така можливість була їхати.

Цей приклад показує, що на кожному з таких шляхів треба ставити зведений блокпост. Бо якщо на тому блокпості, наприклад, поставиш СБУ і фіскалів, то вони завжди домовляться. Я зараз цитую одного генерала СБУ, який мені таке сказав: «СБУшник і фіскал завжди домовляться». Тому до них треба в пару, наприклад, ще одного когось. Наприклад, прикордонника, а четвертим – ВДВшника, а п’ятим і шостим – якихось двох добровольців, а сьомим – ще й журналіста кудись. І все в камерах, і все в камерах.

Я б ще когось із Мінсоцполітики туди взяв би. Адже там – на тих «дірках», на тих селах, типу Верхньоторецького, Новолуганського велика кількість «липових» переселенців реєструється. Я колись пропонував ще Розенку зробити такі зведені групи, щоб хтось із Мінсоцполітики був, щоб він на це подивився, що то за переселенці.

Власне, таким чином можна й робити. Але ж ще треба розуміти, що це ж лінія розмежування і на ті блокпости, які не будуть пропускати нічого, щось може прилітати. А воно й буде туди летіти.

– А хто, на Вашу думку, зацікавлений у тому, щоб контрабанда і надалі проходила на тимчасово неконтрольовані території?

– Ті, хто на цьому заробляє. А заробляють усі, хто на цьому може заробити. Хто не може, намагається на цьому заробити. У нього не виходить – він намагається ще раз. Можна довго перераховувати, а можна просто сказати – всі структури, і не помилитися.

Організатори рухів і схем, зазвичай, це не хтось із ЗСУ, а інші структури. Ті ж самі фіскали чи СБУ. Прикордонники раніше були, але їх уже «посунули». Вони тільки на КПВВ залишилися. Влада у них на КПВВ тільки. І механізми для заробітку.

По лінії розмежування тільки фіскали можуть виписувати протоколи по затриманню. Адже юридично там контрабанди немає, бо немає адміністративного кордону. Тому всі затримання оформлюються фіскалами за статтею 164 Адміністративного кодексу. Тож повна влада у них. Вони там можуть вже викручувати, як захочуть. Власне, тому вони там і є одними з головних «беніфіціаріїв» того всього потоку.

А ЗСУ, які стоять на лінії розмежування, у них вибір простий: пропускати чи не пропускати. Якщо там є принципові хлопці, то вони не пропускають. Якщо принциповість трішки накульгує, і людина йде туди цілеспрямовано заробляти гроші, то вона буде пропускати. Вона знайде безліч причин для того, щоб заспокоїти своє сумління, щоб собі пояснити те, що він робить.

А ви самі знаєте ці причини: «е-декларації, всі крадуть, Липецька фабрика, всі є погані, а чому я тут буду кращий від усіх, та пішли вони всі, я теж буду пускати». Або, що ще гірше, людина туди просто йде з метою заробляти на війні гроші. От, у принципі, і вся схема, весь «пиріг».

От як із Новолуганським. Відразу після того, як туди нарешті зайшли ЗСУ, (ми ж знаємо по документах АТЦ (Антитерористичний центр – ред.) звітував, що це наша територія, контролюється ЗСУ, а по факту там нікого не було з наших сил), які перекрили ту «дірку, облаштували свої блокпости – туди почали їхати «рєшали». Приїхало два полковники фіскальної служби – їх викинули звідти. Потім туди взагалі не пустили вісім «фантомів» (співробітники підрозділу Державної фіскальної служби України «Фантом» – ред). Дуже великий скандал був. Аж чотири полковники приїжджало. Телефонував головний і лаявся: «Чому це так? Що це таке? Ми теж хочемо працювати». Їх теж не пустили. Приїжджала навіть зі штабу АТО людина. Її теж не пустили. Тобто домовленості не пройшли тоді.

Я дуже сподіваюся, що так воно все і залишиться. Хоча той батальйон, який зараз там стоїть, проходить захопливу подорож «мідними трубами». «Крим і Рим» вони свій уже попроходили, а зараз у них «мідні труби». Дуже велика спокуса зараз. Їм дуже величезні кошти пропонують за те, щоб ця «дірка» знову відкрилася...

А тільки одна та «дірка» у Новолуганському на день пускала приблизно 150 одиниць вантажного транспорту, різної кількості вантажу.

– А куди йдуть ці гроші?

– У кишені! Куди вони ще можуть іти? Людина стоїть і виконує певні свої функції, покладені на неї, бере винагороду за те, що пропускає людину або щось робить. Людина зловживає своїм службовим становищем за певні «дивіденди».

«Фішка» у чому? «Фішка» у тому, що юридично вони злочинів не скоюють жодних. Це питання моралі. І не більше. Бо солдат завжди може сказати: «У мене немає наказу не пропускати. А я що? Я звичайний солдат. Віддайте наказ – буду пропускати. Немає наказу – нехай їздять собі». У них завжди є така «відмазка».

Є наказ за номером №415, який регулює весь той рух. Але хто його знає, хто той наказ читав, окрім фіскалів і СБУ? Військові – ні, не читали його, не знають, що воно. Згідно з тим наказом, вони взагалі не мають права перевіряти вантажний транспорт. У принципі, цей вантажний транспорт через лінію розмежування взагалі не має їздити. Але то таке. Їздять же ж. Власне, було б бажання – з цим можна боротися.

– Як робота зведених мобільних груп вплинула на обсяг контрабанди через «сіру зону»?

– Коли почали мобільні групи працювати, то за буквально 2-3 місяці масштаби загалом зменшилися дуже сильно. Називалася навіть цифра, що на 80%. Думаю, що приблизно так воно і було. Тобто всі ті, хто хаотично пхався туди, – «повідбивалися», залишилися тільки ті, хто працював по якихось «схемках». У них ще був якийсь «дах» у правоохоронців, а ті їх якось протягували.

Потім вони собі придумали знову ж той наказ №415, відредагований АТЦ. Він був відредагований так, аби ми взагалі втратили будь-яку можливість нормально з тим боротися, а умовні «контрабандисти» отримали ще більшу можливість для того, щоб завозити вантаж у ту «сіру зону». Ось що то було, ота остання редакція того наказу.

Тому дуже логічним вдається адресувати запитання стосовно контрабанди до АТЦ, до тієї людини, підпис якої стоїть під редакцією цього наказу за №415, і всієї тієї служби.

Власне, чому тоді волонтерів і повиводили всіх. Групи ж працювали і був результат. А тепер їх повністю зняли.

Тобто, коли була політична воля боротися з контрабандою – боролися. Воля була у президента, як ми пам’ятаємо. Так? Пам’ятаємо ж історію, що волонтери запропонували, президент погодився, дав наказ СБУ, а та створила мобільні групи, вони й почали працювати. А у травні волонтерів звідти прибрали. І діла до того нікому немає.

– Вам особисто погрожували?

– Під час роботи з мобільними групами – так, безпосередньо і регулярно. Але ми те серйозно не сприймали. Коли ми працювали на лінії розмежування, то приїздили туди і погрожували: «щось тут трапиться з вами і так далі». У Києві – ні, я ходжу без охорони, не ховаюся. Мені ніхто в «лічку» погроз не пише, не телефонує з погрозами. Бо, власне, я кажу правду.

Щодо справи «Ендрю», то я не знаю, хто безпосередньо ставив вибухівку, і хто стріляв, тобто хто його вбивав безпосередньо. Є кілька варіантів. Але хто був зацікавлений у тому, щоб його вбили – відомо.

Загалом, якщо казати про справу «Ендрю», то наша правоохоронна система ще раз продемонструвала, що вона – повний «імпотент». Наша правоохоронна система недієздатна. Загалом і повністю. Вони «заточені» під інше.

Правоохоронна система ще з давніх часів у нас була «заточена» під одне: заводити справи і продавати їх. І тут, коли прийшла черга дійсно розкрити злочин, то ми просто отримуємо черговий «висяк». Я, звісно, сподіваюся, що у зв’язку із заявою Алекса Бобровнікова, з цими подіями, якось новий імпульс відбудеться. Але, боюся, що це «висяк». Бо знати і довести – це різні речі.

– На Вашу думку, як пов’язані між собою контрабанда і продовження конфлікту?

– Певний зв’язок є.

От, наприклад, влітку минулого року, коли ми тільки зайшли у Верхньоторецьке. По всіх АТОшних звітах проходило: «Обстріл Верхньоторецького, обстріл Верхньоторецького, обстріл Верхньоторецького...». Ми стоїмо у Верхньоторецькому – нічого не стріляє. Стріляли бойовики в поле, аби ініціювати обстріл, але не по самому Верхньоторецькому, через яке йшла дорога, яка виходила на окупований Червоний Партизан і на митницю. Усі машини, які проходили з вантажем, розмитнювалися. Вони сплачували «офіційне мито» у «республіканський банк «ДНР».

Розумієте? Окрім усього іншого, та контрабанда, яка йде з нашої території на окуповані території, ще й наповнює «бюджет» «ЛНР» чи «ДНР». Оце проблема.

А також, факт полягає у тому, що тих людей, які з нашого боку займаються організацією контрабандного трафіку, ретельно документують спецслужби Росії, з якою ми воюємо, щоб у потрібний момент, коли потреба виникне саме у цій людині, шантажувати її, використовуючи цей компромат. Власне, тільки ці два моменти є достатньою підставою, щоб із контрабандою боротися.