Свого героя не залишимо: Мешканці села на Івано-Франківщині зведуть будинок для бійця АТО, що боронив Україну (фото)

25-річний Василь Чорнецький із села Велика Кам'янка Коломийського району більше року служив у 24 бригаді - у розвідці. З жовтня минулого року демобілізований. Він сирота, повідомляють Патріоти України із посиланнямна Репортер.

З дитинства виховувався у тітки. Сьогодні боєць мріє про власний будинок, але поки має лише столітню бабусину хату, яка вже не піддається ремонту. Громада села погодилася допомогти з будівництвом нової.

У центрі Великої Кам'янки, на стіні продуктового магазину, висить великий транспарант ізфотографіями бійців, які захищали та захищають Україну на сході. Серед них і Василь Чорнецький.Він один із перших добровольців.


На службу Василь пішов у серпні 2014 року. Сам поїхав до військкомату за повісткою, тому що приносили, а його вдома не було. Строкову проходив у десантних військах, мав хорошу фізичну підготовку, бо з дитинства грає у футбол - за село, район, область. Направили хлопця до 24-ої окремої механізованої бригади. На полігоні в Яворові, де проходив навчання, саме формували елітний підрозділ розвідників.

Василь мав позивний - Чорний, від прізвища. Був командиром групи розвідки. У підпорядкуванні мав шість бійців. Хлопці зі Львова, Рівного, Хмельницького, Запоріжжя. У першому ж бою вбили його комбата. У другому, біля 31 блокпосту, поранило бійця з його групи, загинув механік - снайперська куля прямо у серце.

Розповідає, що працювали диверсійні групи, підійшли вже майже під самий бліндаж, хотіли кинути гранату, а механік вийшов і ціною власного життя врятував усіх. Василь пройшов звільнення Лисичанська, бої під Кримським. З жовтня минулого року Чорний демобілізований.


Група розвідки, якою керував боєць Чорний. Він у чорних окулярах - крайній зліва.

Він не злиться на тих, хто не пішов на війну. Його не дратує, що тут спокійно молоді чоловіки збираються на пиво. Йому комфортно спілкуватися з товаришами по службі та хлопцями з села. Каже, кожен робить свій вибір - хтось іде воювати, а хтось допомагає. А село дуже допомагало й допомагає тим, хто зараз служить.

Згадує, як узимку, перед Миколою, волонтери привезли гостинці. Звідки, кому - не важливо. Кожному роздавали шкарпетки із цукерками та дитячим листом. Василь кілька разів перечитував свого...

"У мене просто відняло мову, - до сих пір із захопленням розповідає Василь. - Читаю Коломийський район, Велика Кам'янка, 6-А. Кензор М. А це дочка знайомого. І взагалі лист із мого села. Як воно збіглося?! Як то лист потрапив саме сюди, до мене?! Це було щось, словами не передати".

За словами Василя, він носив лист із собою постійно, а коли повернувся, то зайшов до школи. Знайшов 6-А клас і ту дівчинку. Подякував. Посміхається, що тоді вже у шоці була дитина.

Живе Василь у напівзруйнованому будинку бабусі. Цьому будинку, напевно, понад 100 років. Низенька, похилена хата. Тут дві кімнати. Всередині дуже прохолодно, низенька стеля, потріскані стіни, старі меблі. Незважаючи на все, дуже затишно, симпатично. На стіні по центру висять три портрети рідних - матері, батька та бабусі.


"Він хоче бути потрібним, - каже тітка бійця Галина Лисейко. - Так, він нам потрібен. А ще дуже обнадіяло його те, що у селі пообіцяли допомогти побудувати будинок. Зараз робимо документи на приватизацію, вже і проект споруди є, тому що стара бабусина хата, де він зараз живе, реконструкції не підлягає".


Буде маленька, скромненька, але його. Каже, що село дружне, підтримка є, тому Василь дуже хоче тут жити. Він активно долучається до громадського життя, має таких активних друзів - збирає їх на прибирання зони відпочинку біля озера, ремонт спортзалу робили, на стадіоні щось хочуть робити. Василь посадив Алею Слави у пам'ять про загиблого героя Небесної Сотні Ігоря Ткачука. Хлопець і сам пройшов Майдан.

Галина розповідає, що менше, ніж за півроку селяни побудували будинок для рідних загиблого Ігоря Ткачука. На будівництві був і Василь. А ще допомагав перекривати церкву, тоді робітники пообіцяли приїхати на його будівництво. Тому робоча сила є, головне зараз - упорядкувати документи та знайти матеріали.

"Ми люди - сильні духом. Я вірю, що у Василя все буде добре, тому що свої випробування він пройшов сповна", - говорить тітка. За словами сільського голови Мирослава Адамського, грошей на будівництво будинку для бійця у сільраді немає. Все, що могли, - зробили. Привезли трохи лісу, провели воду. Але обіцяє залучити благодійників і підприємців. Каже, село Василя у біді не залишить.