"Я народився на Подолі в тотально русифікованій родині корінних киян", - стара сповідь Мухарського знов схвилювала українців

Я народився на Подолі в тотально русифікованій родині корінних киян, - написав артист, співак і патріот невдовзі після Революції гідності, зазначають Патріоти України. - Українську мову в природних умовах (виключаючи шкільні уроки), почув у 13 років, коли ми з батьками відпочивали в селі Махаринці на межі Житомирської та Хмельницької областей.

Совок ненавидів з дитинства. Ходіння строєм, і віддавання честі дєдушкє Лєніну не входило в коло моїх розваг і інтересів. Проте я дуже любив читати і слухати гарну музику (переважно західну). Тому, коли у мене з"явилася перша нагода дистанціюватися від життєвої парадигми "гомо совєтікус", я вчепився в неї руками, ногами, зубами та іншими частинами тіла. Це сталося після мого повернення з лав радянської армії у 1989-му році, коли відбувся перший фестиваль "Червона Рута". "Брати Гадюкіни", "Сестричка Віка", "Кому вниз", Андрій Миколайчук. До того були "ВВ". А потім Тарас Чубай, Марічка Бурмака, Віктор Павлік у форматі гурту "Анна-Марія", Кузьма, україномовні Лорак, Білик і Повалій.... "Територія-А", і взагалі — вибух української музики, завдяки якому я себе зідентифікував модерним українцем, а не аграрно-шароварним ембіцилом пострадянського розливу. І сталося це саме завдяки УКРАЇНОМОВНІЙ музиці!

А потім я бачив як ця музика вмирала у мене на очах. Як її вбивали, топтали, оббріхували, нехтували, зраджували. За російські гроші відкривалися перші потужні ФМ-станції. "Русскоє радіо", "ХІТ-ФМ", "Авто-радіо", "Шарманка", "Радіо Алла". У мене й досі перед очима стоїть наша розмова з Кузьмою, що сталася восени 2012 року. "Я втомився битися головою об стіну, - казав він. - Коли тобі тисячу разів кажуть "не формат", але ти все одно б"єшся, бо інакше не можна. Бо якщо не я і зараз, то хто і коли?" І це казала людина, яка на той час вже досягла визнання і популярності. А що вже казати про десятки, україномовних гуртів, що зійшли з дистанції, або почали писати пісні російською. Та й хіба можна їх в цьому звинуватити, бо тільки одиниці витримали марку до кінця. Їх можна перерахувати на пальцях двох рук. Їх знають всі.

Заробляти гроші важко! Будь де і будь коли. Але, здається, тільки в Україні існує нонсенс, що за україномовну музику тобі платять в рази менше, ніж за пісні російською. Не вірите? Спитайте у продюсерів і виконавців. Україномовний музичний продукт й досі сприймається як таке собі волонтерство, необхідна данина країні в якій живеш. А жити і вижити (а інколи і непагано почуватися), можна тільки завдяки російськомовним пісням, які більш охоче крутять по радіо, беруть в ротацію телеканалів. А ще в Росії можна заробити. Бо там люди готові платити за концерти і розуміють що артист вкладає у свою творчість великі (а інколи і останні гроші). В Україні ж, якщо ти співаєш українською — будеш волонтерити до кінця своїх днів. "Ну як, ви же ж патріот, то виступіть благодійно" - чуєш, ледь не щодня. Ментальний, соціальний, культурологічний фактор цієї проблеми винесемо за дужки,бо це тема окремої розмови. Краще перейдемо до актуальної проблематики сьогодення.

Запропонована Міністерством культури квота української пісні в радіоефірах у 37,5 відсотків — це єдина панацея від засилля російської попси, шансону, блатняка, яким й досі окуповано весь наш ефірний простір. Це нововведення сприятиме тому, що українські автори, поети, музиканти, продюсери хочуть-не хочуть а виконуватимуть замовлення ФМ-станцій, аби задовольнити потребу в україномовній пісні, яка по суті є єдиним маркером того, що ми живемо в Україні, а не є колонією Москви. Безумовно, зчиниться тотальний рейвах: "Караул! Цензура! Обмеження свободи слова! Де брати матеріал?". Проросійські ЗМІ, підхоплять це на свій лад, уряд дасть задню. Мовляв: "Та ну їх на хрін тих артистів, у нас і своїх проблем вистачає....". Але всім нашим можновладцям хочу нагадати послідовність ланцюжка подій, наслідки яких ви у вигляді війни, біженців, проблем в економіці розгрібаєте нині. Бо спершу приходить зовсім безневинний Філіп Кіркоров і Коля Басков, потім Валєрія, Гріша Лєпс, Стас Міхайлов, і гурт "Любе". А потім до вас ввалюється Гіркін з автоматом і каже: "Тут русская зємля! Тут русскіє пєсні поют".

А ще дуже хочеться пригадати слова Гундяєва: "Русскій мір там, гдє звучіт русская речь!"

З огляду на те, що проти введення цієї квоти виступило понад 50 українських артистів, привід Малоросії знову бродить Україною, яка упродовж останніх двох років поклала тисячі життів на те, щоб вирватися з-під цієї колоніальної залежності. Діти, кредити, старенькі батьки, необхідність утримувати колектив, оновлювати гардероб, платити аранжувальникам, перукарям — все це зрозуміло. Але багато тих молодих, кому зараз 20-30 і трохи більше зросли на кістках тих, кого російські радіостанції поховали у середині і кінці 90-х.

Я дуже добре пам"ятаю ті часи. І хоч я вже старенький і не модний, але у мене вистачить сили вчепитися комусь в горлянку, та хоча б за Юрка Юрченка, Катю Чілі та Юлію Лорд, гурти "THE Вьйо", "Жаба в дирижаблі", "Спалахнув шифер", "Ван Гог", "Аква Віта" "ВУЗВ".... Не чули?

Ах да.... "Рукі ввєрх" і "На-на" лучше....

Ну, тоді здибаємося на вузьких стежках українського шоу-бузнесу.

Щиро ваш — Антін Мухарський (Орест Лютий).