Вова і корона: Пєсков почав привчати росіян до думки, що монархія - це найліпше для їхньої держави, - Олег Панфилов

Патріоти України пропонують увазі читачів матеріали, написані спеціально для Крим.Реалії видатною людиною – професором державного університету Ілії (Грузія), засновником і директором Центру екстремальної журналістики Олегом Панфиловим.

Не так давно, а саме 25 травня гість радіостанції «Комсомольская правда» сказав, що ідеалом Росії він вважає кінець 19 століття й особисто імператора Миколу II Романова, який правив Росією 23 роки, поки не грянула революція. Гість говорив про той період із придихом: «...і 35-го (2035-го) року наша країна швидше нагадувала, я б так сказав, із точки зору історичних аналогій, швидше Росію кінця XIX століття». Далі протягом 42 хвилин гість говорить про інше, що здебільшого не має відношення ні до чого – ні до 19, ні до 21 століть. Як кажуть американці, "бла-бла-бла".

Гість – не просто людина з вулиці, і навіть не депутат Державної думи. Це – сам Дмитро Пєсков, власною персоною. Той самий, якого вважають голосом Путіна, який носить червоні штани, годинник Richard Mille RM 52-01 (limited edition) за 37 мільйонів рублів і одружений із Тетяною Навкою. Який доповнює Путіна, оскільки президент втомлюється сам брехати постійно. Людина не просто наближена до трону, але й, судячи зі скандалів останнього часу, має відношення до потоків грошових коштів, може й не настільки великих, але цілком собі задовільних – на будинок, годинник, медовий місяць на Сардинії й оренду яхти Maltese Falcon за 29,5 мільйонів рублів вистачає.

Дмитро Пєсков – людина значна в сучасній російській політиці

Дмитро Пєсков – людина значна в сучасній російській політиці. Починав, як і всі після закінчення Інституту Азії й Африки – кузні КДБ – дрібним дипломатичним клерком. 1993 року вступив до ЛДПР і навіть зізнався, що «симпатизував ЛДПР із моменту заснування цієї партії», навряд чи не знаючи, що створення ЛДПР ініційовано КДБ. Із 1999 року в Кремлі, спочатку в Бориса Єльцина, з 2004 року перший заступник прес-секретаря Путіна. Вся його подальша діяльність тісно пов'язана з Путіним, у тому числі й після 2008 року, коли відбулася рокіровка Путін-Медведєв, Пєсков став прес-секретарем прем'єр-міністра. 2012 року слідом за Путіним повернувся до Кремля.

Насправді, Пєсков у радіопередачі не сказав нічого розумного, що могло б зацікавити радіослухачів і запевнити їх у тому, що на Росію чекає економічне процвітання. Якісь розповіді про іграшкові автобуси, що нібито створюються і їздитимуть російськими дорогами без водіїв. Про дрони, за якими майбутнє, про «нове світле технологічне майбутнє». Й оскільки і Пєсков, і його шеф стурбовані санкціями, то все це повинно відбуватися, «не викликавши соціальних потрясінь, пройшовши правильні етичні розвилки». А ось «як їх пройти», за визнанням самого Пєскова, «я не знаю, їх величезна кількість». На цьому, власне, більш-менш цікава частина зустрічі з Пєсковим закінчилася, але згадка про 19 століття в російській історії – дуже цікавий пасаж.

В ідеології "русского міра", до якої Путін має безпосереднє відношення, а Пєсков, швидше за все, не останнє, немає конкретної часової прив'язки

В ідеології «русского міра», до якої Путін має безпосереднє відношення, а Пєсков, швидше за все, не останнє, немає конкретної часової прив'язки. Усе так само, як колись говорили більшовики – «у світлому майбутньому». Немає і конкретної історичної особистості, і періоду, на який би рівнявся «русскій мір» – майже всі в російській історії виявилися або краденим, або вигаданим. Як пам'ятник великому князю Володимиру – наче хочуть поставити, але князь киянин, а тому складно пояснювати доцільність. Але все одно, здається, поставлять. Тоді логічно поставити пам'ятник Чингисхану чи його нащадкам, які зробили для Росії так багато, що важко висловити словами, тільки одним – матюком, теж монгольського походження.

Насправді, коли в Путіна раптом трапляються історичні просвітлення, то він згадує російських царів. У всякому разі, можна простежити багато історичних паралелей із вчинками і подіями, в які втягнуто Путіна. Напевно, те ж саме можна сказати і про період кінця 19 – початку 20 століть, коли сам Путін, звісно ж, імператор, а його друг, соратник і улюбленець Распутін – це, швидше за все, Дмитро Медведєв. А може, і сам Пєсков. Чи Алішер Усманов. У той період є і піп Гапон, Григорій Аполлонович, священик Російської Православної греко-кафолической Церкви, як раніше називалася РПЦ, політичний діяч і профспілковий лідер, один із організаторів страйку й ходи робочих до царя, що згодом стало називатися першою російською революцією 1905 року, учасник невдалої підготовки збройного повстання в Санкт-Петербурзі.

Селян тоді в Російській імперії було 77 відсотків, грамотного населення – трохи більше двадцяти відсотків, робітничого класу – і того менше. Микола II вчинив як Путін – кинув проти 150-тисячної демонстрації козаків усього 30 тисяч солдатів. При розгоні було багато постраждалих – 130 убитих і 299 поранених. Але імператор виявився набагато розумнішим, ніж Путін після Болотної – в Російській імперії почалися політичні реформи. Одним із перших був царський указ «Про зміцнення основ віротерпимості», потім – маніфест про заснування Державної думи. Пізніше був виданий маніфест, що велів, серед іншого: «Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок». Потім – амністія політв'язнів і скасування цензури.

Що робить Путін? Усе навпаки – закріплює цензуру, перетворює Державну думу на кишеньковий парламент, скасовує губернаторські вибори

Що робить Путін? Усе навпаки – закріплює цензуру, перетворює Державну думу на кишеньковий парламент, скасовує губернаторські вибори. Путіна з імператором пов'язує тільки пристрасть до війни, причому, як водиться, освіченість нинішніх російських воєначальників і якість армії куди нижча і примітивніша, ніж являла собою російська армія на початку 20 століття. Спроба порівняння чи навіть зіставлення походження й освітнього рівня двох героїв – Путіна й Миколи II – настільки разючі, що слова Пєскова можна сприймати як жарт. Бути схожим на російського імператора в Путіна не вийде. Для цього потрібно мати щонайменше маму – датську принцесу Marie Sophie Frederikke Dagmar і бабусю – німецьку принцесу Maximiliane Wilhelmine Auguste Sophie Marie von Hessen und bei Rhein. І дружину щонайменше принцесу Гессен-дармштадську на ім'я Victoria Alix Helena Louise Beatrice von Hessen und bei Rhein. І освіту – не в підворітті, а в англійця Карла Хиса й за спеціальною програмою Академії Генерального штабу, що з'єднувала курс державного й економічного відділень юридичного факультету університету, а також чудове знання англійської, німецької і французької, історії та військової справи.

Дійсно, Російська імперія досягла неймовірних економічних результатів. Залишаючись аграрною й сировинною країною, 1913 року Росія перебувала на першому в світі місці по виробництву жита, ячменю й вівса, на третьому з виробництва пшениці, на четвертому з виробництва картоплі, на її частку припадало дві п'ятих усього світового експорту сільськогосподарської продукції. Збільшення обсягу експорту було за рахунок території, насправді рівень урожайності зерна був утричі нижчим за англійську чи німецьку, врожайність картоплі – нижча вдвічі.

Дата «1913» стала сакральною в радянських підручниках, коли йшлося про економічний розвиток Росії. По ній звіряли свої успіхи більшовики, одночасно намагаючись «наздогнати й перегнати Америку». Правда, це не вдавалось і за Миколи II, але в усі часи в Росії було головним – поговорити й похвастати, ніж зробити насправді. Проте, правильна економічна політика Російської імперії призвела до значного зростання виробництва сталі й чавуну, видобутку вугілля й нафти, обробки бавовни, у 5-10 разів у порівнянні з роками воцаріння імператора. Багато в чому показники відставали від європейських країн і США: в Росії був дуже низький рівень виробництва машин – від автомобілів до паровозів, верстатів і літаків. Із початку Першої світової війни економіка почала руйнуватися, а після більшовицького перевороту й зовсім упала.

Єдине, що пов'язує Путіна з останнім імператором – бажання і невміння воювати

Єдине, що пов'язує Путіна з останнім імператором – бажання і невміння воювати. У порівнянні з попередніми імператорами Микола II мало воював, обидві війни – російсько-японську й Першу світову – він програв. У цьому Путін явно активніший за імператора, ініціювавши за 16 років чотири війни – в Чечні, Грузії, Україні й Сирії. Називати їх перемогами немає підстав, швидше за все вони з розряду «довгих поразок», коли на початку пропаганда «вигравала» все, що могла, перемагаючи всіх – від «грузинських фашистів» до «бандерівців», але на ділі Путін отримав у відповідь санкції й оброк, який російський бюджет відстібає Рамзану Кадирову за лояльність.

Ще більше в інтерв'ю Пєскова веселить дата, коли він називає період розквіту Росії – 2035 рік. Путіну буде 83 – на той час не те що здоров'я не напасешся, двійників буде складніше шукати. Але в Кремлі завжди так – аби сказати, що буде через 19 років невідомо – або шах помре, або віслюк здохне, без уточнень – хто є хто.