А ви це знали? Чому в СРСР у будинках масово робили сміттєпроводи, а зараз відмовилися від них

У під’їздах багатоповерхівок радянської забудови досі можна помітити такий артефакт епохи СРСР, як сміттєпровід. Колись він вважався проривним рішенням, але згодом почав приносити забагато проблем, передають Патріоти України.

OBOZ.UA вирішив поцікавитись історією появи цього елементу житлової архітектури. Розповідаємо про всі його плюси та мінуси і пояснюємо, чому те, що вважалось надзвичайно вдалим винаходом, на практиці виявилось одним із ключових недоліків.

Впровадження ідеї

Ідея сміттєпроводів виникла у радянських архітекторів у виникла у 1950–1960-х роках, коли країна інтенсивно будувала житлові квартали для мільйонів нових міських мешканців. Людей масово розселяли із комуналок та тимчасових бараків, обіцяючи їм у новозбудованих житлах сучасний побут з масою вигод.

Сміттєпроводи при цьому подавались саме як технічне рішення, що мало зробити життя зручнішим. Жителям багатоповерхівок не потрібно було спускатися на подвір’я з відрами, відходи можна було викидати просто на своєму поверсі, а санітарні служби мали централізовано збирати сміття на нижньому рівні будинку. Це відповідало радянській логіці "механізації побуту".

Ще однією причиною появи сміттєпроводів була економія часу та трудових ресурсів. У нових мікрорайонах із великою щільністю населення відходів ставало дедалі більше, а система дворів і баків на той момент не була готова до таких обсягів. Сміттєпровід сприймали як елемент благоустрою, притаманний "цивілізованому місту майбутнього". У технічних нормативах його навіть закріпили як обов’язковий елемент у будинках вище п’яти поверхів.

В чому прорахувались радянські інженери

Коли сміттєпроводи почали реалізовувати на практиці, вони перетворилися на джерело хронічних санітарних проблем. Оскільки в СРСР не існувало сміттєвих пакетів, побутові відходи висипали у шахту незапакованими, через на їх стінках накопичувалися рештки їжі, які швидко почали приваблювати гризунів та комах, окрім того, у під’їздах поширювався неприємний запах. На додачу канали часто забивалися через неправильне користування – мешканці кидали туди будівельне сміття, скло, зливали рідкі відходи.

Не впоралась радянська влада і з обслуговування сміттєпроводів. Для цього потрібні були спеціальні бригади, які не тільки вивозили відходи, але і мили шахти. Проте набрати відповідний штат і забезпечити його необхідними засобами не вдавалось. Зокрема, через брак коштів. Тому зрештою під’їзди фактично ставали місцем постійної антисанітарії.

Додалися і питання безпеки. У шахтах сміттєпроводів легко спалахувало сміття, а дим швидко розповсюджувався по поверхах. Проблема різко загострилась у 1980–1990-х роках, коли житловий фонд почав старіти. Це призвело до зміни управління відходами – біля будинків у подвір’ях почали встановлювати контейнери, облаштовувати сміттєві майданчики та системи централізованого збору.

У пострадянський час сміттєпроводи стали поступово закривати або герметично блокувати. Міста мотивували це санітарними нормами, пожежною безпекою та прагненням перейти до більш контрольованої системи вивезення відходів. У новобудовах від них відмовилися майже повністю, натомість роблячи ставку на контейнери, сортування та правильним чином обладнані прибудинкові зони.