"Через російську ракету у Вінниці загинула його сестра": Війна забрала життя 24-річного героя, який лише навесні одружився

Щодня Аліна переглядає фото, де Михайло ніжно її обіймає, тримає на руках, з великою любов'ю дивиться у вічі та обіцяє, що ніщо їх не розлучить. Сімейне щастя тривалістю в чотири місяці - це занадто боляче та несправедливо, передають Патріоти України.

3 серпня 2023 року життя Аліни розділилось на до та після, бо в бою за Роботине на Запоріжжі, де зараз повільно, але впевнено просуваються ЗСУ, загинув її 24-річний чоловік Михайло Мовчан. На війні він — із 2019 року. Та коли під час ракетного обстрілу в Вінниці загинула його сестра, перевівся в 14-ту штурмову Бригаду Національної гвардії України «Червона Калина». Був навідником-оператором роти оперативного призначення на бронетранспортерах, й весь цей час мстив за неї та всіх українців, кого вбила клята росія. У героя залишились мама, дві сестри, дружина та племінниця.

«Нам було завжди про що поговорити та помовчати»

— Я стараюсь жити за двох, але це дуже важко. В день нашої розмови рівно 2 місяці як немає мого кохання і моєї душі, — розповіла «ФАКТАМ» дружина воїна Аліна Мовчан. — Михайло виріс у Жигалівці. Ще зі школи мав велику кількість грамот, брав участь в різних спортивних конкурсах, олімпіадах. Мишко — так лагідно я його називала — випускник теплоенергетичного відділення Вінницького фахового коледжу. По закінченню поїхав за кордон, як повернувся, пішов на строкову службу. Після чого в жовтні 2019 року підписав контракт з військовою частиною 3008 м. Вінниці Національної гвардії України. Неодноразово їздив на ротації в зону АТО.

Коханий наголошував, що повинен бути на передовій, захищати Україну. «Мірча» — його позивний. Чому саме так, конкретної відповіді не було. Хлопці на нього говорили Міша, Мішаня, і якось вискочило Мірча, яке так і залишилось. Мишко — дуже добра людина, завжди всім допомагав, ніколи не був осторонь. Побратими досі кажуть про нього, що він кращий з кращих, на нього можна було покластись в будь-якій ситуації.

— Як ви познайомились із чоловіком і яким було ваше весілля під час великої війни?

— Познайомились через його старшу сестру Ольгу, з якою ми разом винаймали квартиру. Мишко приїздив в гості, відразу сподобався, підкорив серце. Якось Ольга запросила мене на день народження, там був і він. Більше ми не розлучались, почали жити разом. Це були найкращі моменти нашого життя, постійно романтика, повага, нам було завжди про що поговорити та помовчати. Ми бігли з роботи додому, щоби набутися. Тепер про ці щасливі миті нагадують лише фото. Як розпочалась війна, коханий одразу ж казав що в місті бути не хоче. Він заявив: «Я повинен бути там, я ж знаю і вмію». Не міг бути осторонь.

14 липня 2022 року під час ракетного обстрілу Вінниці в клініці «Нейромед» загинула його двоюрідна сестра Катерина Гула. Вона працювала адміністраторкою діагностичного центру. Молода розумна дівчина. Скільки б Катя могла зробити у своєму житті. Таке відчуття, що вбили майбутнє. Їй назавжди 24 роки.

Після болючої втрати коханий перевівся в 14-ту штурмову бригаду «Червона Калина» частини 3028 м. Калинівка на посаду навідника оператора на бронетранспортерах, але по факту був кулеметником. В жовтні 2022 року вирушив на Донецький напрямок в село Спірне, де був до січня. Постійні обстріли, смерті побратимів, але він тримався і поводився дуже мужньо. Ніколи не було думки залишитися вдома і більше нікуди не їхати. Михайло казав: «Я ж в тебе везучий, завжди буду повертатись».

«День, коли я дізналась, що Мишка уже нема, досі пам’ятаю у деталях»

— Після Донецького напрямку Мишко повернувся і 19 березня зробив мені пропозицію, — продовжує Аліна. — Він все спланував до деталей, організував фотосесію, яку я думала, що виграла в розіграші. Як тільки я сказала йому «так», повідомив, що 23-го розписуємося, обручки вдома вже чекають. Я не повірила, думала, жартує. Але ні. Я була найщасливіша. І ось 23.03.2023 року ми побрались, це був неймовірний день. Я ще говорила Михайлу, що давай не будемо спішити, приїдеш наступний раз у відпустку і розпишемось. Але він наполягав, казав, що 23 березня — дуже гарна дата, і саме тоді він хоче. Коханий так радів, називаючи мене: «Моя кохана дружина».

В травні була ротація на Запорізький напрямок, де 3 серпня 2023 року чоловік загинув під час виконання бойового завдання в Роботиному. Він отримав смертельні травми внаслідок влучання снаряда. Ще троє побратимів, які були поруч, залишилися живі. Той день, коли я дізналась, що Мишка уже нема, досі пам’ятаю у деталях. Мені здається, що це страшний сон, боляче і так несправедливо. Мишко мав звання учасника бойових дій, також різні грамоти за сумлінне виконання бойових завдань. Зараз рідний брат загиблої Каті та двоюрідний мого чоловіка захищає нас на Донецькому напрямку.

— Знаю, що ви ініціювали збір підписів, щоби чоловік посмертно отримав звання «Герой України»…

— Так, зараз триває збір підписів надати йому звання посмертно «Героя України», це дійсно та людина, яка гідна вшанування і заслуговує на найвищу нагороду.

— Які плани Михайла, які він не встиг втілити за життя, плануєте довести до кінця?

— У вересні Мишко повинен був приїхати у відпустку. Ми мріяли про відпочинок у Карпатах. Не судилось. Його мрії — тепер мої мрії. В планах далі здати на права та їздити до нього частіше на могилу. Вирішили також всією сім'єю поїхати взимку в Карпати. Коханий хотів побачити море, на яке так і не встиг за життя поїхати. Обіцяю, що все зроблю, аби пам'ять про нього була вічною.