Мешканці українських степів були одними з перших: Археологи виявили, що одомашнення коней відбулось принаймні на тисячоліття раніше ніж вважалося

Археологи припустили, що люди почали приручати й використовувати коней щонайменше на тисячу років раніше, ніж це випливає з генетичних досліджень. Хоча мутації, які зробили коней придатними до роботи під вершником поширилися протягом бронзової доби, дослідження кісток коней і давніх поховань вказують на те, що одомашнення коней було не одноразовою подією, а тривалим процесом. Еові дослідження вказують, що свійською твариною кінь міг вже бути у IV тисячолітті до нашої ери, передають Патріоти України з посиланням нав журналі Science Advances.

Як визначали час приручення коней раніше?

Коли саме люди приручили коней — питання дискусійне. Генетичні дослідження пов’язують початок справжнього одомашнення із генетичною лінією коней, яку позначають як DOM2 — він них походить більшість сучасних свійських коней. Близько 2200–2100 років до нашої ери, протягом бронзової доби, у цих тварин поширилися варіанти генів, що робили їх зручнішими для верхової їзди та менш полохливими. Але американсько-фінська команда науковців запідозрила, що насправді одомашнення коней почалося набагато раніше, і опублікувала свою гіпотезу в новому огляді.

Які є докази раннього одомашнення коней?

Як аргументи на користь більш раннього одомашнення дослідники навели дані про кілька давніх груп коней, яких люди могли утримувати задля м’яса та молока або використовувати для їзди ще до поширення сприятливих до цього мутацій. Одним із найдавніших прикладів є коні лінії DOM1 з поселення Ботай у Казахстані. Уже між 3500 і 3100 роками до нашої ери місцеві жителі, схоже, утримували їх заради їжі. На частині кінських зубів із Ботаю виявили сліди стирання, подібні до тих, що виникають від вудил. Це може свідчити, що на деяких із цих тварин їздили верхи.

Інша важлива група — коні лінії DOM2 зі степів на північ від Чорного та Каспійського морів. У період приблизно 3200–2600 років до нашої ери в цьому регіоні жили представники ямної культури — кочові степові пастухи. Раніше вважалося, що вони пересувалися на переважно на возах, запряжених биками, а коней використовували як символи або їжу. Однак, дослідники вказують, що коні відігравали значно більшу роль у житті людей ямної культури — їхні кістки знаходили на місцях поселень і в курганах, сліди кінського жиру виявили в кераміці, а в зубному камені двох людей із ямних поховань знайшли білки кінського молока. Це означає, що принаймні деякі групи цих людей доїли кобил, а для цього потрібно було утримувати приручених тварин і мати доступ до їхніх лошат.

Регулярна та тривала верхова їзда спричиняє у людей характерні деформації тазових, стегнових кісток та хребта, що разом формують «синдром вершника». Саме такі деформації спостерігали на деяких скелетах у похованнях, пов’язаних із ямною культурою та спільнотами Південно-Східної Європи, що їй передували. Ці зміни важко пояснити чимось, окрім тривалого сидіння із розведеними ногами та значного навантаження на внутрішні м’язи стегна та нижню частину спини. Схоже, пастухи ямної культури використовували коней для багатогодинного слідування за стадами — подібно до того, як це роблять ковбої.

Втім, ранні коні DOM2, найімовірніше, були полохливішими й менш пристосованими до роботи з людьми, ніж їхні нащадки періоду бронзової доби. Автори припускають, що саме використання коней людьми могло сприяти генетичному відбору на якості, важливі для роботи під вершником: відносну сміливість, витривалість, здатність витримувати значне навантаження на хребет та м’язи спини. Генетичні дані також вказують, що добір за цими ознаками міг початися ще до остаточного поширення лінії DOM2.

Також відомо, що уже після 3500 року до нашої ери коні Центральної Європи, яких у дослідженні позначили як DOM3, стали більшими та різноманітнішими за розміром, що археозоологи пов’язують із впливом людини. У Сальцмюнде в Німеччині знайшли рештки коня 3368–3101 років до нашої ери з геном плямистого забарвлення тобіано, яке зустрічається виключно у свійських коней. Це свідчить, що коней DOM3 теж могли використовувати у господарстві, хоча їхні гени не майже збереглися у представників сучасних порід.

Чи можливо встановити час одомашнення коней генетичними методами?

Дослідники вважають, що поширення мутацій популяції DOM2 після II тисячоліття до нашої ери радше демонструє, як одна генетична лінія витіснила інші, аніж дозволяє встановити час приручення коня. Ранні ж етапи одомашнення могли відбуватися паралельно в кількох регіонах — у степах Казахстану, Понтійсько-Каспійському степу та Центральній Європі — задовго до появи колісниць.