​Бронежилеты я не люблю, но иногда приходится. Впрочем, в этот раз оказался кстати, - священник що їздить до бійців на самий край розповів про свої небезпечні пригоди

Слуга Божий має бути зі своєю паствою тоді і там, де найтяжче, переконаний отець Олександр. Почуття обов’язку змусило йти у капелани

Священник из зоны АТО: "Бронежилеты я не люблю, но иногда приходится"

Військовий священик УПЦ КП ієрей Олександр, який багато чого пережив-побачив в зоні АТО, поділився подробицями виїзду "на передок", яке відбулося напередодні, зазначають Патріоти України. Ось, що пише отець Олександр.

"Сегодня мы снова в пути. Триста километров по ямам и кочкам. Взорванные, но более менее восстановленные мосты.
Добрались на самый крайний ВОП (взводный опорный пункт - прим. ред.) одной из наших бригад. Когда приехали в штаб батальона и приняли решение ехать на передок, комбат спросил:
- Вам бронежилет нужен?
Оглянулся. Мои спутники все вооружены и в бронежилетах.
- Давайте, - говорю.
Комбат пожаловал, как говориться, со своего плеча вместе с содержимым: гранатами и магазинами для АК. Я одел, посмотрел, подумал, и говорю:
- А магазины убрать можно.
- Можно. Гранаты тоже?
- И гранаты.
Разоружился. Стало полегче. Бронежилеты я не люблю, но иногда приходится. Впрочем, в этот раз жилет оказался кстати. Мы оставили свой "тэчик" в штабе и на ВОПы ехали в гламурненко раскрашенной медицинской "таблетке". Трясло на ухабах не слабо. Металлические плиты бронежилета сохранили от синяков мою спину. Во время движения, на очередной кочке, водительская дверь сама собой открывалась, водитель сильно захлопывал, но ровно до очередного ухаба.
Заднюю дверь мне приходилось придерживать. Не закрывающиеся двери в машине, которая работает на передовой, это несущественная деталь. Главное, что она едет...
На ВОПе оживление. Привезли продукты. Беседую с бойцами о жизни. Вижу, что настроение бодрое. У некоторых недавно был первый бой. В какой-то момент замечаю пристальные взгляды. Подходит боец:
- А я вас знаю. Вы к нам в Пески приезжали. Кажется в октябре.
Подходит второй:
- И я вас помню в Песках.
После стольких поездок и времени проведенного в войсках, я уже перестал удивляться, что кто-то в какой-то дыре меня помнит и знает. Но приятно. Ехали по Луганщине и как-то остро ощутил, какая бедная здесь земля. Глина и камни. И вообще тут нищеты много. Тем не менее, это наша Украина. Свое не отдадим.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

"Ми не забули ані про нього, ані про його колег": У Третій штурмовій порадили, де ще треба шукати російських агентів

субота, 18 січень 2025, 21:52

Гарною новиною є той факт, що російські агенти отримують підозри. Проте важливо не зупинятися на досягнутому та звернути увагу на Верховну Раду, адже там подібних колаборантів дуже багато. Таку думку висловив підполковник ЗСУ, заступник командира 3 ОШБ...

"Яка реакція батюшок? Жодної!": Через обстріл росіян пошкоджено собор УПЦ МП в Запоріжжі (фото)

субота, 18 січень 2025, 21:33

У Запоріжжі внаслідок ракетного обстрілу, який РФ здійснила у суботу, 18 січня, вибуховою хвилею пошкоджений Свято-Андріївський кафедральний собор УПЦ МП. Військовий прокоментував, як "відреагували" представники собору. Про це військовослужбовець ЗСУ С...