Те, у що мало хто вірив ще вчора: Чим стала для України "азовська постанова" ПАРЄ

Українські моряки, захоплені росіянами в листопаді під час акта відкритої збройної агресії, є військовополоненими. Це – факт, - цитують Патріоти України редактора Сергія Сидоренко ЄП і продовжують.

"Україні ще необхідно його юридично довести (і Київ вже почав це робити, подавши позов до Європейського суду з прав людини), але навіть до такого визнання реальність не змінюється. Є Женевська конвенція 1949 року про поводження з військовополоненими, і вона не залишає сумніву: Росія не лише захопила полонених, а й додатково порушила міжнародне право, коли віддала українських моряків під суд, немов злочинців.

Це справді важливо. І не дарма наші моряки на кожному суді в Москві підкреслюють: ми полонені, а не злочинці.

Цього тижня у Страсбурзі українські депутати і дипломати вперше спробували досягти політичного визнання за моряками такого статусу. Це виявилося неможливим... але "зради" не сталося. Юридичне посилання на цей статус Україна зрештою отримала. А ще в документі з’явилася вкрай важлива для нас норма, яку друзі росіян помітили, намагалися зупинити – але так і не змогли цього зробити.

Чому так сталося, чого досягли депутати і до чого тут російські пропагандисти? Про це – в репортажі "Європейської правди" зі Страсбурга.

Що є в документі?

103 депутати за, 3 проти, 16 утрималися – такий результат розгляду резолюції ПАРЄ щодо конфлікту між РФ та Україною в Керченській протоці.

Трійка, що голосувала проти – це депутати, що не приховують проросійської спрямованості (по одному з Німеччини, Словаччини та Чехії). Ще один виступив проти на дебатах, але вийшов із зали під час голосування – це ссербський радикальний націоналіст Александр Шешель (його батько Воїслав свого часу був засуджений Гаазьким трибуналом за злочини проти людяності).

Увесь європейський мейнстрим – і правоцентристи, і соціал-демократи, і ліберали, і консерватори – підтримав документ практично одноголосно.

То що ж записано в документі, який дістав настільки незаперечну підтримку в Страсбурзі? Далі – ключові норм "азовської" резолюції ПАРЄ.

– ПАРЄ коротко перерахувала події, що сталися 25 листопада, нагадавши, що "російські прикордонники та ФСБ відкрили вогонь по [українських] кораблях, захопили ці кораблі та 24 українських моряків";

– Асамблея засудила застосування сили росіянами і нагадала, що і РФ, як і Україна, брала на себе зобов’язання вирішувати суперечки мирно;

– Також депутати констатували, що Росія за чинними угодами не мала права не пропускати українські кораблі через протоку;

– ПАРЄ висунула до РФ вимоги:

1) негайно звільнити українських моряків, надавши їм доступ до медичної допомоги та до консулів, як того вимагає міжнародне гуманітарне право, включаючи Женевські конвенції;

2) забезпечити вільний прохід (і не лише українських, а всіх кораблів!!!) через Керченську протоку, як того вимагає Конвенція ООН з морського права;

3) надалі утримуватися від застосування сили проти українських моряків та кораблів, навіть якщо виникають розбіжності щодо того, чи перетнули ці кораблі морський кордон РФ.

– І, звісно ж, на додаток резолюція нагадує про попередні рішення ПАРЄ, за якими Крим є однозначно українським і це навіть не дискутується; Керченський міст є побудованим незаконно; тощо.

Окремо варто наголосити, що в резолюції немає жодного заклику та застереження конкретно на адресу України (і це важливо, бо означає згоду ПАРЄ, що саме нашої вини у цьому загостренні конфлікту немає!!!). Натомість є два пункти, адресовані обом державам: Україна та Росія мають дотримуватися правил проходу через протоку та не прямувати до подальшого загострення конфлікту.

Не треба бути великим знавцем міжнародного права, щоби стверджувати: резолюція, що ґрунтується на таких нормах, точно є добрим здобутком для України. А майже одностайна підтримка документа в ПАРЄ робить цей здобуток особливо цінним.

Війна за полонених

Трансляцію дебатів, що відбувалися у Палаці Європи в Страсбурзі, можна було побачити з усіх куточків світу.

Думки, які тут висловлювали, були діаметрально протилежними, адже кожен депутат ПАРЄ має доступ до трибуни. Тому російські ЗМІ напевно покажуть виступ серба Шешеля, який під вигуки та протести української делегації розповідав, що "референдум у Криму був тріумфом демократії", а Путін "є найбільш легітимним керівником в Європі". Або словака Блаху, який переконував, що причиною російської агресії є "провокація Порошенка" та "хронічна русофобія в Україні".

Але дебати – це не той період, коли один депутати намагається переконати іншого. Більшість парламентарів приходять до зали вже з розумінням того, як вони голосуватимуть.

Реальна робота – роз’яснення, умовляння, переконання – відбувається до того. І кореспондент "Європейської правди" має вдосталь свідчень, що українська делегація зробила чимало (радше навіть зробила все від неї залежне), щоби переконати колег.

Ще у вівторок пообіді до Страсбурга прибули адвокат полонених моряків Ніколай Полозов, а також їхні родичі – Ольга Гриценко, сестра капітана 2-го рангу Дениса Гриценка, та Віктор Сорока, чий син Василь є одним із поранених українців.

Вони мали одну мету: переконати депутатів офіційно назвати моряків військовополоненими.

Тобто не ховатися і назвати речі своїми іменами.

За даними ЄП, родичі моряків двічі (вдруге – ледь не годину) спілкувалися з доповідачем по "азовській резолюції", німецьким депутатом Андреасом Ніком. Ще вони мали тривалу зустріч із президентом ПАРЄ Ліліан Морі-Паск’є, провели прес-конференцію, показали матеріали від консулів про поранення тощо.

Словом, зробили все від них залежне.

Депутати зі свого боку зареєстрували поправку зі згадкою про статус військовополонених.

Але – не вдалося.

За практикою ПАРЄ, у формулюванні остаточного рішення надважливою є роль та думка доповідача. Німець Андреас Нік не був готовий до включення таких слів до тексту документа, тому в четвер вранці на засіданні комітету наполіг, щоби слово "військовополонений" з української поправки прибрали.

"Згадка формулювання "військовополонений" не допомогла би деескалації", – пояснив Нік свою позицію під час обговорення документа у пленарній залі.

Чому це не стало "зрадою"?

На початку статті перераховані ключові пункти резолюції; частина з них була від початку, інші – додалися за правками від українців. І цього вже достатньо, щоби вважати резолюцію доволі успішною для України.

Але є окремі не очевидні деталі, на яких варто наголосити.

Перше – це згадка про міжнародне гуманітарне право та Женевські конвенції (а однією з них, як згадано вище, є конвенція про поводження з військовополоненими).

Це, на жаль, не є рівнозначним визнанню за нашими моряками статусу військовополонених (і хоча частина депутатів робить навіть такий надоптимістичний висновок, але давайте дивитися правді у вічі, таке визнання ще попереду). Але юридично – це крок у правильному напрямку. Згадка про конвенції ще буде нам на користь, коли уряд буде доводити нашу позицію в судових інстанціях.

Друге – це фраза про Конвенцію ООН з морського права, яку пролобіювала група депутатів на чолі з Олексієм Гончаренком (причому є всі підстави припускати, що вони діяли за підтримки чи підказки МЗС, для якого ця фраза вкрай важлива).

Отже, нагадаємо, ПАРЄ закликала Росію забезпечити вільний прохід усіх кораблів (не лише цивільних і не лише українських!) через Керченську протоку, як того вимагає згадана конвенція ООН.

Чому це так важливо?

Бо Україна нині веде у Гаазі суперечку з Росією про те, яким законодавством регулюється навігація у Керченській протоці. Росія наполягає, за кучмівським договором від 2003 року, що Азовське море та Керч-Єнікальська протока – це "спільні внутрішні води України та Росії". А це означає, зокрема, що іноземні військові кораблі не можуть увійти туди без згоди РФ. А ще – що Росія отримує право на необмежений вилов риби навіть в українських водах.

Київ має іншу юридичну позицію та наполягає, що це обмеження суперечить міжнародному праву, а натомість повинна діяти універсальна Конвенція ООН з морського права, яка встановлює зовсім інші розподіли та процедури.

Очевидно, що додаткове міжнародне визнання української позиції допоможе нашим юристам та дипломатам.

Недарма кілька дружніх до Росії депутатів намагалися зірвати ухвалення цієї норми, але не набрали навіть 10 голосів, щоби зняти з розгляду українську пропозицію.

Отже, українські депутати та дипломати цього вечора мають усі підстави святкувати перемогу. Так, перемога не була повною; так, цього разу не вдалося "досягти неможливого". Але і те, що є, можна назвати гідним результатом, який не зіпсував навіть конфлікт з російською пропагандисткою Ольгою Скабєєвою в кулуарах Палацу Європи.

До слова, приїзд скандальної телеведучої державного російського телеканалу, робота якої апріорі націлена на конфлікт, сам по собі став показовим.