Його революція, його війна: Італійський активіст Майдану написав книгу і взявся за фільм на захист України і проти пропаганди Кремля

Італійський підприємець Мауро Воерціо (MauroVoerzio), власник туристичного бюро у Києві, а ще палкий прихильник України, гордо носить на шиї акредитацію у зону АТО. Після 2 місяців на Майдані, де супроводжував італійських репортерів, поширював, як сам каже, правду про революційні події в соціальних мережах, він продовжив свої поїздки не лише до столиці України, але й на її схід. Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода.

На рахунку Мауро Воерціо низка відеорепортажів з фронту, статей у італійських медіа, книжка «Ангели Майдану», а тепер ще й документальний фільм «Майдан: 2 роки по тому». Все це, за словами італійця, його скромний внесок у боротьбу з всюдисущою російською пропагандою.

– Після написання книжки «Ангели Майдану» Ви почали знімати документальний фільм. Хто Ваші герої та чи помітили Ви у них розчарування через два роки після пережитих подій?

– Я записував тих людей, з якими спілкувався під час Майдану. Очевидно, що я почув, як негатив, так і позитив. І це нормально критикувати, але не деструктивним, а конструктивним чином. Це було б божевіллям думати, що все довкола буде змінюватися швидко і лише за 2 роки після Майдану все буде по-іншому, особливо під час війни.

Розумієте, не можна десятки років комунізму витерти одним розчерком пера. Потрібно, щоб змінилося декілька поколінь українців і ці радянські стереотипи зникли з ДНК нації. Разом з тим я бачу великі перспективи України на цьому шляху. У вас дуже розумна і активна молодь, яка воює на фронті й допомагає тут, в тилу. Вони хочуть збудувати нову країну, тож Україна з такою молоддю обов’язково буде успішною.

Що ж стосується конкретних людей, з якими я спілкувався, то, знаєте, на їхньому місці я б теж дуже критично все сприймав, адже в цьому стані ніби війни, а водночас і не війни, у мене б теж виникали сумніви, чи в правильному напрямку рухається країна і чи не треба рішучіших дій.

– Після Майдану Ви повернулись в Італію, але згодом вирішили поїхали на фронт? Для чого?

– Я був у Пісках, Авдіївці, Щасті, Курахово, Мар’їнці і поїхав туди, щоб задокументувати все, що там відбувається. Мені пощастило на власні очі побачити зміни, які сталися з військовими. Спершу це були люди, в яких було велике бажання, але вони не зовсім знали, що з цим усім робити. Сьогодні ж все набуло більш професійного рівня.

Разом з тим, я вважаю за потрібне наголосити, що держава має серйозно попрацювати над програмою для ветеранів. Для них важливими є не лише емпатія, яку вони відчують у суспільстві, але й спеціальні програми реабілітації, правильна інтеграція у суспільстві. Я бачив дуже жорсткі умови, в яких перебували воїни. Лише це може кардинально змінити їхню свідомість, не кажучи про вбивство і смерть.

– Зараз Ви активно дописуєте в італійські ЗМІ і активно боретесь з російською пропагандою у своїй країні…

– Так, адже вважаю, що Італія є найбільш проросійською країною у Європі. Головні канали та друковані ЗМІ навіть не мають кореспондентів у Києві, а використовують кореспондентів з Москви. Тому ви можете собі уявити, що репортер з Росії може повідомити про Україну. Розповім вам кумедний випадок.

Є така відома журналістка з газети La Repubblika. Більше 15 років вона працювала у Москві, і під час Майдану ця жінка приїхала до Києва і розмовляла виключно англійською, хоча добре володіє російською, оскільки боялася, що стане жертвою зґвалтування з боку українських «нацистів». Це все при тому, що вона італійка, журналістка і має достатньо прогресивний спосіб мислення. Але повертаючись до Італії. Італія мала одну з найсильніших комуністичних партій в Європі і всі лідери того часу вчилися у Москві. Досі між ними зберіглася тісна мережа комунікації і стосунків, досі йдуть значні потоки коштів.

Крім того, виглядає дуже дивно, що за останні два роки в Італії з’явилось купа культурних асоціацій, в назві яких є регіон Італії і слово Росія. У кожній з цих асоціацій є хтось із Російської Федерації і хтось з впливових італійських політиків. Вони не ведуть культурну політику, вони займаються пропагандою. Наприклад, в моєму регіоні президент такої асоціації – Олександр Дугін. Вважаю, що цим все сказано.

Ще один промовистий приклад. У нас, як і в Україні, більшість ЗМІ (майже 80%) перебувають у руках проросійських партій. І така популярна онлайн газета Limes, яка опублікувала карту Криму, де він зображений як частина Росії. Посол України в Італії одразу надіслав ноту незадоволення, де висунув претензію до такого зображення, на що отримав образливу відповідь, що, мовляв, якщо йому це не подобається, то це його проблема, а не видання.

Варто зазначити, що газета фінансується нафтогазовою компанією, тісно пов’язаною з режимом Путіна. Декілька днів тому я опублікував статтю, в якій описав цю ситуацію і зазначив, що директор цієї газети раніше говорила, що українці – «вороги» і «нацисти». Та це не одна газета. Є ще Sputnik, яка щоденно публікує новини проти України італійською мовою, відвідуваність забезпечує фабрика тролів із Санкт-Петербурга, які клікають і поширюють контент.

– Тоді як одна людина, як Ви, може протистояти цій грошовитій системі?

– Одна людина не може. Україні треба розбудувати і налагодити тіснішу співпрацю з журналістами, які б писали про неї. Дієвою є і культурна пропаганда. Своїми досягненнями треба ділитись і пояснювати про себе більше. Про те, що у вас інші поети, художники… Важливо також розвивати туризм, адже люди приїдуть і побачать, що вулицями не бігають «нацисти», а ходять звичайні, добрі люди, що тут смачна їжа і красива природа. Тоді вони повернуться і сміятимуться у вічі пропагандистам. Щоб побороти пропаганду, треба розшити об’єктивні знання європейців про Україну. Пропагандисти найбільше бояться поінформованих людей.