"От як би грубо це не прозвучало - особливо з вуст пацифіста - але кожен постріл в АТО зупиняє "русский мир", - професор Панфілов

У Празі відбулась презентація чеського видання книги «Антирадянські історії» професора грузинського Державного університету Ілії Олега Панфілова, який також є постійним дописувачем українських ЗМІ, зокрема проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії», повідомляють Патріоти України.

Книга вперше побачила світ раніше цього року в Україні, а нині готується до її видання кількома іншими європейськими мовами. Радіо Свобода розмовляло з професором Панфіловим про підхід до історії в сучасній Росії, історичний контекст, в якому відбуваються драматичні події в Україні останні кілька років, а також про «прискорення» нинішньої історії.

– У своєму виступі в Празі Ви сказали, що в Росії ось вже 16 років пишеться «антиісторія»… Розшифруйте, будь ласка, цей термін.

– Ну, в Росії і раніше ставились до історії винятково як до методу пропаганди. Тобто вигідну історію розповідали, писали в шкільних підручниках історії, а невигідну історію приховували, зачиняли її в архівах і про неї не згадували. Те, що відбувається в Росії остатні 16 років – те ж саме, тільки ще в більших масштабах. Більше того, оскільки Путін почав розвивати новий культ особи, і за відсутності державної ідеології в Росії за умов зникнення комунізму як ідеології 25 років тому, і не виходить дати щось нове і вести людей з допомогою якоїсь нової ідеології – це не вдається.

Тому й вигадали щось дивне з назвою «рускій мір» – і от під «рускій мір» вигадується нова історія. Маніпулюють старими фактами, маніпулюють недоступною інформацією, пишуть нові книжки, вигадують нові історії… Коли з повною серйозністю в Росії продається книга про те, як росіяни «завоювали» Китай в першому тисячолітті до нашої ери, але крім цього й тисячі інших схожих книжок.

Все це старі традиції радянської пропаганди, в якій були «28 панфіловців», Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов і тисячі й тисячі інших героїв, історії яких були вигадані. І ось з допомогою тієї фальшивої історії виховали декілька поколінь людей. Путін прекрасно розуміє, що якщо розповідати справжню історію, то люди рано чи пізно підуть проти влади. Ось чому приховується справжня стара історія і вигадується нова історія.

– Тобто своєю оцінкою українського Майдану, анексії Криму, війни на сході України нинішня російська влада й далі пише «антиісторію»?

– Звичайно. Я, вивчаючи ще перший Майдан і другий, хочу зрозуміти, наскільки російська пропаганда намагається змінити думку росіян стосовно українців, які ще донедавна були рідними росіянам, росіяни завжди «під водочку» любили співати українських пісень. А такої кількості росіян з українськими прізвищами ще треба було вигадати. І усього цього нинішній російській владі, ідеологам «руского міра» треба було якось позбуватися.Ось і почали позбуватися! Вигадали казку про «штучну українську мову», про те, що «ніколи не було України», що «не існує української історії» тощо.

Радянська влада і нинішня влада Росії займалися і займаються маніпуляцією історії. От від оцього все й лихо! Тобто можна не допустити якісь опозиційні партії в Думу, можна повбивати якихось опозиційних лідерів, можна не пустити їх на вибори, але як можна знущатися над історією? Вони просто створюють нове покоління ідіотів…

– Чи можна сказати, що своїм спротивом на Донбасі Україна фактично поставила перепону для розповзання «руского міра»?

– Ну, першими, припустимо, це зробили ми у 2008 році – я маю на увазі Грузію. А Україна як країна, по-перше, велика, а по-друге, для Росії Україна – не просто частина колись Російської імперії, а Україна – це державотворча частина Російської імперії. З України пішло дуже багато – не лише мова, не лише віра і не лише культура, але й багато-багато іншого.

Україна поклала край самому існуванню Російської імперії – не територіально, бо це ще зберігається, а ментально. От як би грубо це не прозвучало – особливо з вуст пацифіста – але кожен постріл в АТО зупиняє «рускій мір», зупиняє «Російську імперію», зупиняє от ту тупу ідеологію, яку Путін намагається нав’язати. І не лише в Україні, але і в Казахстані, Таджикистані, Білорусі – майже скрізь на пострадянському просторі.

– Нині, коли Україна йде в Європу, багато істориків вважають, що вона не йде, а повертається в Європу, адже дуже тривалий час була невід’ємною частиною європейської цивілізації…

– Насправді, історія свідчить, що так і було. Україна та її гетьмани, українська еліта мали постійне устремління до Європи. Україна була частиною Європи, західна частина України особливо була частиною Європи, були торгівельні, політичні відносини. Не лише Україна, але й Білорусь була частиною Європи, і Бессарабія, і навіть Грузія ментально завжди була європейською країною.

І от нинішні спроби Росії – це не просто спроби зберегти імперію, а спроби зберегти оте ментальне болото, з якого треба виходити. І поки що лише дві країни роблять це успішно – Грузія і Україна. Маю надію, що й інші долучаться до цієї компанії.

– Вам як історику цікаво жити в наш час, коли, як хтось висловився, час ніби прискорився?
– Звичайно! Надзвичайний нині час! Особливо Україна, незважаючи на внутрішні труднощі, але Україна стає великою країною. Я думаю, що з Україною пов’язане не лише майбутнє «підстаркуватої» Європи, але й майбутнє тієї території, яка ще недавно називалась Російською імперією. Україна ще позитивно вплине і на Росію.