Хвастощі російських пропагандистів пролили світло на темну пляму: "унікальне" озброєння вже не зможе вирішити кризу, що наростає - Злий Одесит

У соціальних мережах напередодні вельми інтенсивно поширювалося відео, на якому було зображено ешелон сучасних російських 152-мм самохідних артилерійських установок на колісному шасі 2С43 "Мальва". Пропагандисти країни-агресора, демонструючи це відео, вихвалялися новою САУ, яка "не має аналогів у світі", а українські канали без особливого пояснення просто дали це як відправку на фронт російської артилерії. Але найголовніше в цій історії те, що саме "Мальва" і саме це відео є верифікацією деградації артилерійської галузі РФ.

Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".

Епізоди деградації

Самохідні артилерійські установки на колісному шасі для СРСР і Росії були не те щоб рідкістю, а таким собі інакомисленням у секті культу гусеничного шасі. Але в той час, як Радянський Союз міг собі дозволити випускати більш енерговитратні та фінансово обтяжливі САУ на гусеничному шасі, у Росії з цим одразу ж виникла проблема – особливо після того, як 1990-ті перемололи цілу низку підприємств, що входили в ланцюжок такого виробництва.

Хоча насправді проблема артилерійської галузі почала проявлятися ще в радянську епоху, коли лобістські інтереси в 1970-х допустили в цю вузькоспеціалізовану галузь ЦНДІ "Буревісник". Можна сказати, що деградація почалася саме з цього переломного етапу.

Остаточну крапку в історії радянських/російських артилерійських систем поставило "вбивство" "Уралтрансмашем" Стерлітамакського машинобудівного заводу. Його масштабне будівництво з виділенням бюджету в 600 млн рублів розпочалося в 1983 році, а до кінця 1980-х - початку 1990-х було зупинено. У підсумку недобудоване підприємство розібрали по цеглинах завдяки уральському лобі.

За схожим сценарієм "Уралвагонзавод" свого часу "вбив" виробництво танків Т-80 на "Омсктрансмаші". Але якщо останній хоч міг займатися розконсервацією, ремонтом і модернізацією Т-80, то підприємство в Стерлітамаку, яке мало стати основою виробництва САУ на гусеничному шасі, зникло з лиця землі в повному розумінні цього слова.

Залишився тільки "Уралтрансмаш", який міг собі дозволити дрібносерійне складання, але аж ніяк не масове виробництво замкнутого циклу, як передбачалося організувати на перспективному гіганті – Стерлітамакському машинобудівному заводі.

Я вважаю, що ці приклади важливі для розуміння того, на який рівень опустилося виробництво САУ в Росії за час існування такого утворення як Російська Федерація, а також як цей процес зароджувався ще за часів СРСР. А тепер поговоримо безпосередньо про "проривну" 2С43 "Мальва"

САУ 2С43 "Мальва" – не прорив, а позначка деградації

"Уралтрансмаш" довгі десятиліття успішно пиляв російський бюджет, виробляючи поодинокі екземпляри нових 152-мм САУ 2С19 "Мста-С", але здебільшого займаючись модернізацією раніше виготовленої продукції по другому і навіть третьому колу, представляючи в статистиці їх як "нову продукцію".

Золотий час розпилів у спокійному режимі закінчився, коли почалася так звана "СВО" – повномасштабне вторгнення в Україну. Під час нього російські війська втрачали щомісяця не просто сотні, а понад тисячу одиниць артилерійських засобів. А 152-мм САУ 2С19 "Мста-С" і зовсім показала всі свої недоліки, повною мірою призвівши до втрати більшої частини парку цих установок у найкоротші терміни.

Згідно тільки з верифікованими даними, РОВ втратили за чотири з гаком роки повномасштабного вторгнення в Україну понад 315 САУ 2С19 "Мста-С", тоді як за не верифікованими даними втрати перевищили 400 одиниць. Примітно те, що станом на 23 лютого 2022 року у складі російської армії нараховувалося 450 "Мста-С".

Росії довелося в авральному порядку переходити не на виробництво нової продукції, а розконсервувати старі радянські буксировані гаубиці і дивізійні гармати, щоб компенсувати колосальні втрати. Повільне, в одиничних екземплярах на місяць виробництво "Мста-С" і близько не могло заповнити втрати на фронті.

Саме тоді і було здійснено перехід на колісне шасі БАЗ-6610-027 "Вощина" з колісною формулою 8×8 152-мм самохідної артилерійської установки, що отримала назву 2С43 "Мальва" і пройшла екстерном державні випробування в травні 2023-го.

Але в цій історії є невелика ремарка.

Річ у тім, що до аврального прийняття на озброєння 2С43 "Мальва" у Росії вже була розробка колісної самохідної артилерійської установки, і нею була САУ 2С35-1 "Коаліція-СВ-КШ" на шасі КАМАЗ-6560. По суті, це була башта від гусеничної САУ "Коаліція-СВ", встановлена на 8х8 шасі КАМАЗ-6560.

То чому ж її не запустили в серію?

По-перше, тому що виробництво башти не серійної САУ – це велика проблема, коли хочеш запускати серійну артилерійську установку. А по-друге – САУ 2С35-1 "Коаліція-СВ-КШ" була сирою, дефективною, вкрай примхливою і надважкою установкою. Її вага з повним боєкомплектом перевищувала 32 тонни! Удвічі важча за радянську 122-мм гусеничну САУ 2С1 "Гвоздика" і навіть важча за 152-мм 2С3 "Акація" і 2С5 "Гіацинт".

Своєю чергою, запущена 2023 року в серійне виробництво САУ 2С43 "Мальва", що створювалася за образом і подобою САУ CAESAR, ATMOS 2000 і 2С22 "Богдана", також мала безліч проблем.

Перед "Уралтрансмашем" було поставлено початковий план виробництва від однієї готової САУ 2С43 "Мальва" за 3-4 дні з постачанням до двох батарей на місяць, до однієї одиниці готової продукції на добу. Таким чином, перед єдиним у Росії підприємством, що виробляє САУ, було поставлено завдання видачі в перспективі понад двох батарей на місяць. Але на сьогодні цих показників "Уралтрансмаш" так і не досяг.

Своєю чергою, через авральні темпи виробництва і завищені вимоги до постачання готової продукції САУ 2С43 "Мальва" часто постачають на фронт із заводськими дефектами і явними технічними недоліками, такими як:

– невідповідність ТТХ за дальністю пострілу (менше 25 км);

– проблеми балансу гармати 2А64 при веденні інтенсивної стрільби;

– підвищений знос ствола;

– шасі БАЗ-6910-027 "Вощина", яке регулярно ламається.

До речі, поломки шасі – це найпоширеніша проблема САУ 2С43 "Мальва" і, що найголовніше, найчастіше це несправності, що виникають без можливості ремонту в польових умовах.

Всі ці проблеми і недоліки призводять до того, що "Мальви" з липня 2024 року (через рік після завершення випробувань і прийняття на озброєння) стали верифікувати як знищені або пошкоджені.

А обсяги їхнього виробництва і близько не можуть вирішити ту кризу, яка виникла в РОВ зі ствольною артилерією за чотири з гаком роки повномасштабної війни.

Втрати ствольної артилерії РОВ

Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, з 2022 року російські окупаційні війська втратили знищеними, пошкодженими та затрофеєними понад 40 650 артилерійських систем ствольного типу.

Наразі щомісячні втрати РОВ перевищують 1 тис. – 1,5 тис. стволів.

Своєю чергою моніторингові канали, які ведуть статистику за верифікованими даними (фото та відео), відзначають зовсім інші цифри, а саме – понад 1 600 одиниць ствольної артилерії. Навіть з урахуванням коефіцієнта верифікованих даних до реальних 2-2,5, кількість втрат ствольної артилерії у понад 4 тисячі стволів у 10 разів менша за дані ГШ ЗСУ.

Причиною тому може бути той факт, що низка моніторингових груп до статистики втрат ствольної артилерії не включають міномети 120-мм, 82-мм і 60-мм.

Крім того, слід враховувати, що основна частка втрат російської ствольної артилерії – це пошкоджені одиниці, придатні до відновлення. Знищити буксирувану артилерію набагато складніше, ніж самохідну артилерійську установку, тому більша частина цих гаубиць повертаються в зону бойових дій через якийсь час.

Проте втрати, яких зазнають РОВ, створюють непоправний дефіцит у російських військах цієї категорії озброєння.

Варто також нагадати, що станом на початок 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення в Україну, у складі РОВ було близько 110 окремих дивізіонів, 17 полків, 15 бригад. Якщо враховувати артсистеми від 100-мм, то діючих не менше 3 100 стволів.

Основою були підрозділи Західного військового округу (ЗВО), які й мали на своєму озброєнні переважно найсучасніші у складі РОВ 152-мм САУ "Мста-С".

Але не менш цікавим, гадаю, будуть дані про те, який на озброєнні армії Росії був склад за номенклатурою ствольної артилерії і скільки її було на зберіганні. Більш-менш чіткі дані щодо кількості є станом на кінець 2023 року, коли загальні втрати в цій категорії в РОВ становили 8 100 одиниць.

На озброєнні та зберіганні Росія мала:

Д-20 (152-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.)

Д-30 (122-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 4 тис.)

Мста-Б (152-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 550)

Гіацинт-Б (152-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.)

САУ Гвоздика 2С1 (122-мм) – близько 400 (на зберіганні близько 1,2 тис.)

САУ Акація 2С3 (152-мм) – близько 700 (на зберіганні близько 800)

САУ Гіацинт 2С5 (152-мм) – близько 150 (на зберіганні близько 500)

САУ Мста-С 2С19 (152-мм) – близько 400 (на зберіганні близько 150)

САУ Піон 2С7 (203-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 100)

САМУ Нона-С 2С9 (120-мм) – близько 300 (на зберіганні близько 500)

САМУ Нона-СВК 2С23 (120-мм) – близько 30 (на зберіганні 0)

САМУ Тюльпан 2С4 (240-мм) – близько 30 (на зберіганні 150)

До цього списку не увійшли 120-мм міномети типу 2Б11, 82-мм БМ-37, 100-мм протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра", дивізіонна гармата 85-мм Д-44 та інші. У категорії "на зберіганні" вказувалася та кількість, яка орієнтовно придатна до відновлення і може бути доведена до боєздатного стану.

Таким чином на кінець 2023 року РОВ мали 3 210 боєздатних стволів і майже 10 тис. на зберіганні. Тобто, з 2022 року в обігу сумарно перебувало і могло перебувати понад 21 тисяча одиниць ствольної артилерії – без урахування 120-мм мінометів типу 2Б11, 82-мм БМ-37, 100-мм протитанкових гармат МТ-12 "Рапіра", дивізійних гармат 85-мм Д-44 та інших.

На тлі цих цифр і даних ГШ ЗСУ щодо втрат російських окупаційних військ станом на кінець квітня більш як 40 650 ствольної артилерії, можна сміливо говорити про те, що реалістичність цих цифр досить висока і критичний момент не поповнення потенціалу РОВ у цій категорії настане саме у 2026 році.

Криза якості виникла ще раніше, коли на полі бою у РОВ стала все частіше з'являтися буксирувана артилерія, причому часом епохи Другої світової війни, зокрема 152-мм гаубиці Д-1. Потім цю проблему підкреслювали поставки з Північної Кореї.

І жодні 10-12 нових САУ 2С43 "Мальва" на місяць від імпотентного "Уралтрансмаша" наростаючу кризу не вирішать.

САУ 2С43 "Мальва" – це не друге дихання російської артилерійської галузі, а радше очевидна ознака як її глибокої кризи, так і неминучої смерті в конвульсіях.

Джерело