Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Наприкінці минулого року на Хуйла снізошло нарешті озареніє – одночасна гра на кількох шахівницях неефективна, це потєря времені і безполєзна трата матеріалу. Тим більше, що кругом не благородні шахісти, а якісь аферюги і шахраї. Адже ж Хуйло іще вісім років тому чесно переміг в українській партії, тож українська шахівниця за ним. Но западні арбітри победу йому не защитали, а самі стабільно підігрують українцям, підсовуючи їм на дошку сильні високотехнологічні військові фігури. Словом дурять Хуйла і голову йому морочать. А ведь годи то ідут...

В общем Хуйло твердо вирішив, шо всьо! Шо в подальшому він буде грати лише на одній дошці! І тільки із США та її президентом Байденом. Таке рішення, як дід сильно підозрює, визріло в результаті двох малопомітних, але зухвалих ходів, зроблених українцями: обліт навесні минулого року Байрактарами Криму, а потім влучний постріл Байрактара по батареї противника – в обох випадках Хуйла не на шутку вштирювало. Шахові експерти навіть прогнозували його масований наступ углиб української оборони і обговорювали де саме буде наступ та на якому саме полі російських пішаків затопчуть українські коні з джавелінами.

Хай там як, але після зухвалих українських ходів Байрактарами Хуйло не понімав шо йому робить і з ким на цю тему говорить. Із Зеленським? Смішно навіть уявити. Із Ердоганом? Бессмислєнно і стрьомно. Лишається лише Байден. Тому Хуйло почав азартно розставляти на шахівниці свої фігури – вишиковував пішаків коло нашого кордону, совав-пересовував своїх коней у Білорусі та лодії в Чорному морі. І ось нарешті кинув зухвалий виклик заокеанському гросмейстеру на вирішальну партію. З тим, однако, нєпременним условієм, щоб Байден іграв у поддавки.

Гросмейстери із країн НАТО радили Байдену із Хуйлом не цацкатися. І замість Е2-Е4 просто взяти до рук шахівницю та натовкти нею Хуйла по голові. Проте президент США, як прибічник традиційних шахів, вирішив виклик прийняти. Але з явним наміром загнати московського претендента у довгу, нудну, виснажливу і для Хуйла абсолютно безперспективну позиційну гру.

Аж тут раптом, якось підозріло своєчасно, у тилу Хуйла загострилася доти малоцікава ситуація на казахстанській шахівниці. Хуйло, який саме готувався до вирішальної партії із США, опинився в цейтноті і був змушений швидко зіграти на казахстанській шахівниці бліц.

Є чимало свідчень, що події в Казахстані стали для Кремля цілковитою і дуже несвоєчасною несподіванкою. Але, як здавалося Хуйлу, предоставився чудовий привід продемонструвати Байдену серйозність намірів Москви захищати свої шахівниці від чужих фігур. І він погнав у Казахстан війська. Насправді, задіяння військ ОДКБ призвело до низки дуже малоприємних для Росії наслідків.

Перше. Небайдужі казахстанці на ділі переконалися, що таке Росія. Раніше казахи ставилися до Росії досить лояльно і українським розповідям не дуже йняли віри. Тепер вірять. Нагадаю, що і білоруси довго нам не вірили. Тепер уже і білоруси, і казахи, швидко пройшовши економічні та внутрішньополітичні етапи своїх протестів, опинилися на стадії національно-визвольній. Проти Росії. У випадку України така еволюція зайняла кілька років (від першого Майдану і до війни); у випадку Білорусі – кілька місяців, а в Казахстані - за рекордний тиждень. Бо що не кажіть, а мастєрство Хуйла по формуванню довкола Росії кола лютих ворогів неабияк возросло.

Друге. НАТО – організація весела і доволі строката. Тобто демократична. Але на тлі подій у Казахстані від жодної країни-учасниці не пролунало жодного писку, шо і Путіна нужно понять. І що Байдену слід до його вимог дослухатися та піти на якісь компроміси й поступки. Ані Італія, ані навіть Угорщина нічого подібного не бовкнули, хоча декому там щось подібне ляпнуть дуже кортіло. Проте Хуйло зі своїм казахстанським бліцем надійно позатикав усім своїм симпатикам писки. А водночас сприяв згуртуванню НАТО в єдиний моноліт.

Третє. Зпросивши ОДКБ у Казахстан президент Токаєв постав перед нагальною потребою терміново шукати тепер дружби з Китаєм, Туреччиною і, якщо получиться, то і з США. Бо залежність від Москви – це найостанніше, про що мріє керівник Казахстану. І стати другим Лукашенком йому також дуже не хочеться. Тож скоро ми почуємо від кремлівських пропагандонів розпачливі бідкання про «неблагодарних казахов, которих ми от Майдана спаслі, а оні вот какіє оказаліся...».

Четверте. Питання: чому Хуйло зі своїм ОДКБ так толком нічого в Казахстані і не зробивши, тут же накивав звідти п`ятами? На цю тему чимало різних припущень, але не слід забувати іще про один вимір. Що опинившись на казахстанській шахівниці Хуйло вдруг обнаружив себе... під прямим ферзєвим ударом із Пекіна. А товариш Сі Цзиньпін, як подейкують знаючі люди, дуже не любить коли васали Китаю щось вирішують між собою не спитавшись думки Піднебесної. Хуйлу про це тонко натякнули і російські пішаки срочно відступили з ферзєвої діагоналі. Але осадочок в Пекіні остався.

Умудритися одночасно роздраконити і Америку, і Китай, та зробити їх ситуативними союзниками проти самого себе - подібне під силу лише такому видающомуся гросмейстеру, як Хуйло. Але й це не все. Мало хто із українських експертів помітив, що влізши в Казахстан, Хуйло розбурхав яничарську лють і в душі турецького султана Ердогана. І справа не лише в тому, що Туреччина історично відчуває до Казахстану, як тюркомовної країни, особливу ніжність. Справа і в іншому – згадаймо, що формально операцію ОДКБ по приборканню небайдужих казахів очолював прем’єр Вірменії Нікол Пашинян.

В Анкарі безперечно задумалися, - а якщо не задумалися, то їм на це точно вказали із Баку – чому вірменський прем’єр раптом проявив таку прить? І таку услужливість перед Кремлем? Навіть вірменські війська, хай символічні, але теж побували у Казахстані. Для чого їх туди послали? Ну ясно ж, що не з казахами воювати. Відповідь напрошується одна - Пашинян заручився обіцянкою-цяцянкою Хуйла, що Росія допоможе Вірменії у третій карабаській війні-реванші проти Азербайджану. Плани якої в Єревані без сумніву виношують.

Тобто, зігравши бліц-партєйку на казахстанській шахівниці Хуйло одночасно згуртував НАТО, розсердив Китай і збадьорив Туреччину, Азербайджан і й іще купу світових та регіональних гросмейстерів, які обступають Хуйла зі своїми дошками. Навіть Фінляндія зі Швецією про членство в НАТО заговорили, не кажучи вже про поляків, які офіційно обіцяють надавати Росії по яйцях.

Але найбільш для Хуйла обідно поступає Київ. Звідки теж постійно лунають пропозиції провести або окремі переговори, або долучитися до переговорів між Москвою та Вашингтоном. Можливо з точки зору президента Зеленського такі пропозиції цілком слушні та солідні. Але ж в очах Хуйла подібні ініціативи Києва виглядають як несмішний і дуже образливий тролінг. Який задумала Америка, аби унізіть Росію примушуючи богоданного вождя єя зустрічатися з усякими українськими галустянами.

Таким образом, затія Хуйла надалі грати лише на одній шахівниці, і тільки з Америкою, минулого тижня з тріском провалилася. Вже ясно, що сеанс виснажливої для Москви одночасної гри на десятках шахівниць триватиме і далі. При тому то не звичайні шахи. У зовнішньополітичних шахах зроблений хід на одній шахівниці миттю змінює розстановку сил на решті, а в Хуйла і фігур негусто, та й сам він, будьмо чесними, далеко не Капабланка.

Бо й у грі з містером Байденом деб’ютна частина Хуйлу не вдалася. Байден-то виклик Хуйла прийняв, але грати у піддавки не погодився: у Женеві делегація США, а далі в Брюсселі делегації НАТО, розкатали московських гопніків в пух і прах, жодної поступки, жодної обіцянки їм не дали. Після чого глава московської делегації Рябков заявив про безперспективність дальнєйших переговорів, а печальна лошадь Лавров угрожающе проіржала «Ми 30 лет запрягали, а теперь наконец поедем!». Що було однозначно сприйнято світом, як пряма погроза війною.

Гопніки – не бійці. І коли нариваються на людину із серцем воїна, як правило, здуваються та відступають. А нахабніють лише побачивши переляк. Минулого тижня США та НАТО проявили себе твердими, рішучими і цинічно-нахабними. Більше того, Білий Дім застеріг за собою право робити за один раз стільки ходів, скільки вздумається. Пані Нуланд прямо заявила, що на столі в президента США 18 варіантів дій на випадок хоча б одного агресивного ходу Хуйла проти України. І що пан Байден сам вирішуватиме чи ходити по одному, чи зробити усі 18 ходів одночасно.

Отже Хуйло зараз у тяжких раздуміях, підозріло зиркають на нього і шахові аналітики. Поки що ясно одне – давно анонсовану рокіровку із підставним президентом та перетворенням на російського Ден Сяо Піна Хуйло робити після Казахстану вже точно не буде. Адже на тлі тамтешніх подій шахові теоретики дійшли одностайного висновку, що рокіровка у сучасних шахах – то для короля вже не вихід. Бо ти прикриєшся нібито своєю фігурою, а потім твоя ж тура несподівано змінює колір. І об’являє тобі мат. Це нарешті збагнув і Хуйло, який тепер залишатиметься на посту до самого кінця. І це дуже добре. Бо де ж ми іще такого унікального Хуйла знайдемо?

А от чи вторгнуться в осяжному майбутньому його пішаки в Україну чи ні – це поки не ясно. Та і Хуйло ще сам навряд чи рішення прийняв. Але якщо вони зараз не вторгнуться, то Росія років за 10 розвалиться. Якщо ж вторгнуться, то розвалиться набагато раніше.... Трудний вибір.

Утім більшість західних політиків та експертів схиляється до думки, що вірогідність вторгнення зараз вища, ніж невторгнення. Але що цікаво – про можливу агресію Росії гучніше навіть ніж в Україні, говорять саме на Заході. Це теж добре, було би набагато гірше, якби навпаки. Ну а найрозумніші із західних та українських аналітиків закликають не гадати «нападе – не нападе», а готуватися до війни. Хоча б тому, що належна підготовка до війни - єдиний спосіб її уникнути.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, допомагаємо Армії і поводимося так, аби наші нащадки несамовито нами пишалися.

І слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, шо січас :)