Перемога Талібану в Афганістані: Хто програв насправді

Теракт, що стався в Кабулі, забрав життя сотень людей. Вибухи пролунали біля готелю «Барон» та воріт Кабульського аеропорту — місць скупчення людей, які намагаються покинути Афганістан після захоплення столиці держави талібами. За повідомленням мас-медіа, в результаті атак загинули 13 американських військових, а ще 18 — отримали поранення. Таким чином, теракт завдав найбільших втрат американським збройним силам за останні роки. При цьому він відбувся буквально за дні до остаточного виведення військ з афганської території.

Відповідальність за атаку взяла на себе ІДІЛ. Втім, не слід забувати й про непряму відповідальність «Талібану» за інцидент. Хоча ці організації є непримиримими ворогами, саме успішні дії талібів спричинили вакуум безпеки, яким скористалася «Ісламська держава», та створили для терористів ласу ціль – аеропорт, через який тисячі афганців прагнуть евакуюватися. Відтак, ці події стали логічним наслідком розвитку ситуації останніх днів — захоплення Кабулу та повалення центрального уряду.

Швидкість, з якою це відбулося, вразила багатьох аналітиків. В першій половині серпня події розгорталися лавиноподібно — за тиждень таліби практично без бою захопили всі ключові міста держави. Складається враження, що підготовлена західними фахівцями афганська армія, на яку американці покладали великі надії і на яку витратили чималі кошти, просто не бажала воювати.

Нині причини її поразки хвилюють багатьох аналітиків. Але їх не треба зводити виключно до військової проблематики — ключова проблема значно глибша. І вона корениться в загальному провалі Заходу в справі модернізації Афганістану.

Зараз американські високопосадовці прагнуть підкреслити: прогресорство ніколи не було метою Вашингтона в Центральній Азії. І президент Джо Байден, і держсекретар Ентоні Блінкен заявляють, що завданням операції в Афганістані було знищення терористів і їхньої інфраструктури у відповідь на теракти 11 вересня. Але насправді США та їхні союзники докладали масштабних зусиль до трансформації країни. І прогресорська ідея «експорту демократії» відігравала в них не меншу роль, аніж раціональне бажання стабілізувати найнебезпечнішу гарячу точку регіону.

Утім, двадцятилітні зусилля, на які було кинуто мільярди, не привели до успіху. На практиці модернізація залишалася косметичною. Новий уряд Афганістану був неефективним і корумпованим. Зважаючи на це, багато військовослужбовців не сприймали його як національну владу, за яку варто жертвувати життям. Натомість у регіонах ключовий вплив залишався в руках місцевих старійшин. Після офіційного оголошення про завершення американської операції вони швидко оцінили перспективи розвитку ситуації і були готові піти на угоди з «Талібаном», виторговуючи собі гарантії та преференції.

Не слід забувати, що частина населення Афганістану справді підтримує ідеї талібів. Нововведення, запроваджені американцями, не подобаються багатьом афганцям. Наприклад, навіть у великих містах ідея наділення правами жінок наражається на опір чоловічого населення. Місцеві жительки особливо відчули це після захоплення талібами Кабула: намагаючись добратися додому з місць роботи вони зіштовхнулися на вулицях із погрозами та кепкуванням. У сільських районах ситуація ще гірша. Попри всі зусилля, спрямовані на модернізацію, населення там продовжує жити за законами родоплемінних відносин і не розуміє цінностей західної цивілізації.

Якщо в чомусь і можна звинувачувати Захід, то саме в нерозумінні місцевої специфіки, яка наперед прирікала всі зусилля з глибинної трансформації Афганістану. Втім, зараз вістря критики спрямовується проти США з іншої причини. Вашингтон часто звинувачують у неефективній організації процесу виведення військ та евакуації цивільного населення, яке може постраждати від талібів. При цьому до критики вдаються не лише зовнішні геополітичні опоненти США, а й внутрішня республіканська опозиція.

Справді, швидке падіння Кабула стало несподіванкою для Заходу. Очевидні прорахунки американської розвідки, яка неодноразово коригувала свої прогнози щодо розвитку ситуації в Афганістані. Востаннє це було зроблено на початку серпня, під впливом успіхів бойовиків у захопленні афганських міст. За даними розвідки, доля Кабула могла вирішитися впродовж найближчих 1–3 місяців. Утім, на практиці столиця Афганістану перейшла під контроль талібів уже за кілька днів.

Це примусило оперативно розв’язувати нагальну проблему вивезення із зони конфлікту іноземних громадян та місцевих жителів, які в очах талібів «заплямували» себе співпрацею з силами коаліції. Відтак, у перші дні складалося враження, що політики Вашингтона розгубилися й не знають, що робити з потоком афганців, які ринули до кабульського аеропорту.

Насправді заяви, буцім американці полишили напризволяще своїх афганських партнерів, не відповідають дійсності. Сполучені Штати і їхні партнери роблять усе можливе для надання необхідної допомоги афганцям, безпеці яких загрожують таліби. У Кабул на підтримку контингентів, які охороняють місцевий аеропорт, було додатково перекинуто американських і британських військових. Розпочато масштабну операцію «Притулок союзників» із евакуації афганських біженців через повітряний міст.

За словами командира Транспортного командування збройними силами США генерала Стівена Лайонза, до операції залучено 200 літаків, що практично в безперервному режимі виконують вильоти. В ній беруть участь як військові «вантажники», так і зафрахтовані пасажирські борти. У результаті досягнуто істотних успіхів. Станом на 27 серпня з Афганістану були евакуйовані понад 100 тисяч осіб. Останніми днями операція набирала обертів, оскільки таліби вимагають від американців залишити територію держави до 31 серпня.

На жаль, хоч би як американці намагалися вирішити ситуацію, в іміджевому плані вони вже зазнали чимало втрат. Запевняння високопосадовців, що нового «падіння Сайгона» не буде, були наочно спростовані жахливими кадрами з кабульського аеропорту, знятими в перші дні після захоплення міста талібами. Картини натовпу, який штурмує літаки, намагаючись ледь не на крилах та фюзеляжі залишити Афганістан, і повідомлення про жертви під час евакуації прогриміли в інформаційному просторі. Вони створили підґрунтя для звинувачень у некомпетентності США взагалі й адміністрації Байдена, зокрема.

Слід також пам’ятати, що, попри всі старання американців, евакуйовані є лише краплею в морі багатомільйонного афганського народу, який залишається під владою «Талібану». Цим людям доведеться змиритися з новим порядком, побудованим на шаріаті й місцевих традиціях.

Нині таліби домагаються міжнародного визнання як легітимна афганська влада. Тому представники руху запевняють, що модернізували свої погляди, порівняно з ідеологією, котра панувала в «Талібані» двадцять років тому. Бойовики говорять про готовність до компромісів, пропонують амністії військовим та держслужбовцям, закликають спеціалістів не покидати країну, залишатися й працювати при новому режимі. Вони навіть обіцяють гарантувати певні права жінкам, якщо ті дотримуватимуться встановлених релігією норм.

Формуючи свій імідж, таліби обережно поводяться у присутності іноземних журналістів, які все ще працюють у країні. Наприклад, у перші дні після захоплення Кабула бойовиками в місті пройшли протести жінок, які вимагали поважати їхні права. Демонстрація не викликала жорсткої реакції з боку «Талібану». Нечувана річ для радикального ісламістського руху.

Утім, вірити обіцянкам бойовиків не можна. Паралельно з миротворчими заявами надходила інформація, що жінок (наприклад, телеведучу Шабнам Давран) не пускають на роботу. Врешті-решт представник руху Забіхулла Муджахід повідомив, що в інтересах безпеки на найближчий час жінкам забороняється відвідувати робочі місця. Попри запевнення, що цей крок має виключно тимчасовий характер, експерти припускають, що заборона може стати постійною. Також була зроблена заява про заборону музики в Афганістані.

У великій небезпеці залишаються жінки, які працювали в державних та правоохоронних структурах. Декотрі з них — наприклад, наймолодша афганська жінка-мер Заріфа Гафарі та кінорежисерка Сахра Карімі, — змогли виїхати за кордон. Але такі відносно щасливі приклади губляться в загальній статистиці. Мільйони жінок залишаються в країні, котра швидкими темпами повертається в Середньовіччя. Замальовування рекламних вітрин та перевдягання західних журналісток у традиційний одяг одразу після захоплення Кабула талібами — яскрава ілюстрація неминучих змін, які відбуваються в Афганістані.

Не виконують бойовики і обіцянок про амністію афганських військових. З місця подій надходять свідчення про репресії. Так, оприлюднено відео страти колишнього начальника служби безпеки провінції Бадгис Хаджі Мулли Ачакзая, який здався талібам. При цьому слід пам’ятати, що з багатьох регіонів Афганістану зараз дуже важко отримати інформацію. І мало хто розуміє, яка там ситуація. Рівень радикальності дій «Талібану» великою мірою залежить від конкретних командирів бойовиків. Окремі з них демонстрували відносно конструктивну позицію. Але інші відразу запроваджували жорстке правління, побудоване на ісламському фундаменталізмі, утисках і репресіях.

За таких умов в Афганістані все ще залишаються сили, готові протистояти талібам. Центром боротьби знову стає Панджшер, регіон із переважно таджицьким населенням. Cимволічною постаттю на чолі новоутвореного Національного фронту опору виступив Ахмад Масуд-молодший, син національного героя Афганістану, відомого польового командира Ахмад Шаха Масуда («Панджшерського лева», вбитого бойовиками «Аль-Каїди» в 2001 р.). Легітимності опору надає перший віцепрезидент Афганістану в кабінеті Гані Амрулла Салех. Він оголосив себе чинним президентом і прибув до Панджшера.

Салех сам походить із цього регіону і воював проти талібів разом із Масудом-старшим ще в 1990-х роках. Тоді він відповідав за координацію дій з іноземними розвідками, а згодом, уже після повалення режиму талібів, став керівником Національного директорату безпеки Афганістану. Салех керував цією спецслужбою у 2004–2010 роках, виступаючи за жорсткий підхід до проблеми «Талібану».

Із Салехом залишився й міністр оборони Афганістану Бісмілла Хан Мохаммаді, який жорстко розкритикував Гані за його втечу. За непідтвердженими даними, до опору приєдналась і частина загонів узбецького польового командира Абдул-Рашида Дустума на чолі з його сином Яр Мохаммадом.

Наразі активних бойових дій повстанці й таліби не ведуть. Представники опору намагаються привернути увагу міжнародної спільноти до своєї боротьби. Вони повідомляють про відбиття атаки талібів на підконтрольні території та визволення частини сусідньої провінції Баглан. Таліби натомість вимагають від опору скласти зброю і стягують сили до Панджшера. Організовані на початку тижня переговори не дали результатів. Утім, не можна виключати, що компромісу між сторонами все ж таки буде досягнуто. І в обмін на автономію для регіону та, можливо, певні посади повстанці відмовляться від боротьби.

Об’єктивно, перспективи Фронту опору — невизначені. Панджшер — природна фортеця, яку легко обороняти. Але він не має виходів до кордону. Без зовнішньої підтримки повстанцям буде вкрай важко вистояти проти талібів, які можуть узяти регіон в облогу і чекати на виснаження опонентів.

Судячи з усього, час у талібів справді є. Сполучені Штати залишають Афганістан. І навряд чи щось може примусити Вашингтон змінити свою позицію — як бачимо, навіть загибель американських військових не вплинула на плани Байдена вивести контингент. Тим часом бойовики налагоджують контакти з іншими геополітичними центрами сили. Китай і Росія, не обтяжені ціннісними та моральними факторами, цілком позитивно ставляться до «Талібану». Їм потрібні лише гарантії стабілізації держави та захисту їхніх інтересів. У результаті, поводячись обережно, таліби можуть налагодити з ними співпрацю. Захід також буде вимушений миритися з ситуацією. Хоча б із гуманітарних міркувань.

В однозначному програші залишається афганське населення. Особливо ті, хто справді прийняв західні цінності та боровся проти «Талібану» останніми місяцями. Але, на превеликий жаль, інструментів для надання їм реальної допомоги, практично, немає.

Джерело