Тисячі стоять, щоб мільйони не дізналися, яке це пекло. Хлопці тримають. І тримаються. Але - закінчуються, - волонтерка

"Як там наші хлопці на війні, тримаються?". Я не знаю, що відповідати на такі питання. Відповідати правду – скажуть, що знову лякаю людей. Брехати, тим паче про війну, – себе не поважати", - пише у своєму Телеграм-каналі волонтерка Марія Берлінська, передають Патріоти України, та продовжує:

"На самому фронті я не була доволі давно, тому не претендую, що до кінця знаю, як воно насправді.

Є тільки попередній досвід, плюс – спілкування з побратимами й посестрами, плюс – іноді заїжджаю на прифронтові території. Можу сказати коротко й лише зі своєї дзвіниці.

На самому фронті пекло. Особливо взимку.

Уявіть себе в такій ситуації: мороз або багно по коліно, зло...бучі степові вітри, ви лежите з пораненням десь у ямі, висунутися неможливо, на вас полюють дрони, щоб добити.

Ви обморожені, не спавши й не ївши, з осколковими пораненнями. Поруч трупи й такі ж поранені, як ви. Повільно, з муками вмирають.

І забрати вас майже неможливо, це ціла спецоперація. Парамедики не поїдуть, бо теж загинуть. Ваша єдина надія – що витягнуть наземним роботом.

Що робот чудом доїде (по дорозі в нього може зникнути зв'язок, може застрягнути, можуть спалити тими ж дронами).

А потім має статися ще більше диво – робот вас вивезе, і по дорозі вас не доб'є FPV чи якась міна.

Уявіть себе в цій ямі, як повільно стікаєте кров'ю і замерзаєте. Як розумієте, що надії немає, до вас неможливо доїхати.

Це рівно те, що зараз проживають тисячі наших людей, щоб виграти для нас час.

Поки ми сваримося в інтернетах через чергову х...йню. І "втомилися" донатити на дрони.

Не помогти своїм, спустити цей дорогоцінний час у пісок – це великий гріх на фоні такої християнської самопожертви. Ми потім самі собі не пробачимо, якщо зрадимо їх.

Тих, що проявили найбільшу любов, віддавши життя своє за нас, ближніх своїх.

У паралітично страшному пеклі війни.

– Як там наші хлопці на війні, тримаються?

Хлопців майже не залишилося. На самому передньому краї буквально кілька десятків тисяч людей, які намагаються втримати собою чорну хвилю безкінечної орди.

Тисячі стоять, щоб мільйони нас не дізналися, яке це пекло.

Хлопці тримають. І тримаються.

Але – закінчуються.

Ще й тому, що тил розслабився й мало допомагає. Хто не хоче добровільно берегти свою армію – берегтиме чужу, примусово.

P.S. І так, найкращий спосіб потрапити в армію – добровільно, самостійно обравши, куди й ким.

Армії зараз потрібні бухгалтери, програмісти, механіки, медійники, аналітики, менеджери й навіть кухарі, причому часто це служба доволі безпечна, у відносному тилу.

І найгірший спосіб – примусово. Бо коли в державній системі вирішують за тебе – часто виходить, куди попало і як попало".