Вміли писати, управляти, переконувати, воювати і підносити чоловіків та дітей до високих столів та престолів: Руські княгині, що вершили долі народів

Україна-Русь у своїй тисячолітній соціальній та культурній традиції ставила жінку якщо не в рівень з чоловіком, то в кожному разі набагато вище ніж в багатьох європейських суспільствах, не кажучи вже про Московщину, де піком нерівності статей стало запровадження Іваном Грозним Домострою, котрий перетворював жінку на людину другого сорту, юридично цілком залежну від свого батька, чоловіка, потім сина. Можливо тому в Україні феміністичний рух не набув такого масштабу як в демократіях Європи та Америки, зазначають Патріоти України.

Як саме склалося, що в Україні протягом довгих століть представниці прекрасної статі традиційно мали високий соціальний статус і коли саме такий стан речей оформився, історики сперечаються досі.

Одні акцентують увагу на добі козаччини: безкінечні війни протягом 16-18 століть вибиваючи чоловіче населення; і вдови управляли господарствами, піднімали дітей та готували синів до нових битв, стверджуючи всім цим надзвичайно шанобливе ставлення до себе з покоління в покоління.

Другі привертають увагу до слов'яно-скандинавської традиції, де жінка могла бути і воїтелькою і правителькою свого народу. Треті поглиблюють традицію до сарматів і скіфів серед котрих жінка-воїн не була рідкість. А батько історії Геродот у своїх оповідях населяв українські степи легендарними Амазонками.

Четверті апелюють до трипільців, як найдавнішої спільноти статевої толерантності з їхнім культом Богині-матері.

***

Наразі пропонуємо зупинитись на добі Русі, з котрої широкий загал пам'ятає сильною жінкою переважно лише удову київського князя Ігоря та мати Святослава Хороброго й бабку Володимира Хрестителя - княгиню Ольгу, дехто ще назве такою Анну Ярославну, королеву Франції. Дослідник та краєзнавець Волині Андрій Павляшик на сторінках видання "Район.Історія" привертає увагу до ще кількох дуже цікавих персонажінь цієї епохи.

"Всі чули про князів Києва і Русі. Про них розповідають на уроках, їх зображають на наших купюрах і про них знімають фільми. Але що ви знаєте про княгинь тих же часів? Які їхні імена? Чим вони відомі? І що вони зробили цікавого, видатного чи значущого?

Ця розповідь буде про тих княгинь, які вміли воювати та керувати, писати книги, робити чоловіків королями і…жили у Луцьку, зокрема!

А розпочалася ця жіноча історія з дружини Ярослава Мудрого. Про нього чули всі, але рідко хто скаже, як звали його дружину. Інгігерда або Ірина. І була вона не просто київською княгинею, а донькою шведського короля Улофа Шетконунга.

Ця неймовірно крута скандинавська принцеса мала стати дружиною короля Норвегії Олафа ІІ Святого, але передумала. Коли Олаф зі сватами приїхав на місце весілля, там нікого не було: Інгігерда вже рухалася на Русь до Ярослава. А кинутий наречений змушений був погодитися на шлюб з іншою шведською принцесою Астрід.

За такий вигідний союз (ціла донька короля!) Ярослав подарував своїй нареченій величезний шматок землі розміром у кілька теперішніх областей. І придане це знаходилося на півночі Русі, де пізніше буде збудований Санкт-Петербург. Але до XVIII століття вони називалися «землями Інгігерди» – Інгерманландія.

Будучи достойною донькою суворого краю вікінгів, нова київська княгиня відразу показали усім чоловікам своєї нової батьківщини, що у них з’явилася достойна конкурентка що на полі бою, що в політиці. Інгігерда активно воює з ворогами чоловіка, очолюючи загін дружинників і беручи участь у боях.

Навіть коли Інгігерда потрапила у полон до полоцьких князів, то зуміла переконати їх примиритися з Ярославом Мудрим. І пізніше саме шведська принцеса буде арбітром у суперечках між князями.

Крім того, завдяки цій доньці шведського короля Русь стає дуже популярною на заході та півночі Європи. Саме сюди прибувають спадкоємці англосаксонського престолу у пошуках підтримки у боротьбі за владу. І навіть її екснаречений – норвезький король Олаф приїхав до Інгігерди і Ярослава, втративши владу.

Владу вернути він не зумів, а от його син Магнус, який залишився на Русі за наполяганням княгині, пізніше повернув трон батька. І зробив це за підтримки Києва. Інгігерда народила шість синів і троє доньок. Вони всі були одружені із європейськими графинями, принцесами і королями.

Так почав складатися величезний клан правителів від Візантії̈ до Скандинавії̈ і Англії, які мали родинні зв’язки та походили від шлюбу шведської принцеси і руського князя.

Одним із найцікавіших із таких союзів був шлюб сина Інгігерди і Ярослава – князя Ізяслава.Саме він по смерті батьків став на чолі держави, очоливши союз зі своїми братами – тріумвірат Ярославичів. Його дружиною стала польська принцеса Гертруда (друге ім’я – Олісава).

При чому це був такий собі подвійний союз, оскільки брат Гертруди князь Казимир був чоловіком тітки Ізяслави, рідної сестри Ярослава Марії-Добронеги. Одним словом, Русь і Польща тоді зв’язали себе аж двома керуючими сім’ями.

Гертруда була дуже розумною, цілеспрямованою та активною жінкою. І, якщо її свекруха була яскравим втіленням міцної постаті світу вікінгів, то польська княгиня була спадкоємицею аж двох імперій – Священної Римської та Візантійської.

ЇЇ мати, Рикса Лотаринзька, була дуже популярною та авторитетною правителькою від Франції до Візантії. Через своїх імперських предків і великі родинні зв’язки вона впливала на політику не однієї країни Європи. І всьому цьому вона вчила свою доньку.

Тому Гертруда вміла правити, вміла домовлятися і вміла розв'язувати ті проблеми, які створював її чоловік. Так, коли він втратив владу у Києві, то змушений був покинути руські землі. Спочатку вони з Гертрудою і своїми дітьми поїхали до правлячих родичів у Польщу.

Проте там їх добряче пограбували, забравши величезні скарби князівської сім’ї. А тому княгиня запропонувала їхати далі – до самого німецького імператора. Сподіваючись на сестру імператора, яка була їх родичкою, вони подарували йому золото і прикраси, однак і тут успіху не досягли.

Врятував ситуацію Папа Римський, який не просто підтримав князівську сім’ю, пам’ятаючи сімейне коріння Гертруди, а й наказав польському князю повернути всі викрадені скарби. Через кілька років вигнанці повернулися у Київ, Ізяслав знову став Великим князем, а Гертруда переїхала на Волинь, де правив її син Ярополк, і осіла у місті Володимирі (нині Володимир-Волинський).

Бувши дуже освіченою жінкою, вона ввійшла ще й в історію і як авторка одного з перших Молитовників у європейській літературі. Він вважається першим твором у польській історії, чий автор відомий.

У цьому Молитовнику, або Кодексі Гертруди, написані молитви, намальовано п'ять мініатюр, які зображають саму княгиню, її сім’ю, Ісуса і святих. А ще там можна зустріти …гадання по місяцю і Коляді, які дуже цікавили жінок того часу!

Пов’язана доля Гертруди й з Луцьком, так само як і долі її сина Ярополка і його дружини – німецької графині Кунігунди фон Орламюнде. Ця третя сьогоднішня наша героїня стала дружиною спадкоємця київського престолу і дуже рано…опинилися у вигнанні!

Адже в той час Ярополк з батьками якраз втратили владу і вирушили у мандри по Європі. Після невдач з польськими князями та німецьким імператором молода Кунігунда запропонувала знайти тимчасовий захист у свого вітчима – лужицького маркграфа Деді.

Перебуваючи у нього, жінки – невістка і свекруха – знаходять вихід у ситуації. Саме Кунегунда і Ярополк поїхали у Рим до Папи шукати підтримки.

Ця ідея, як вже відомо, увінчалася успіхом. Мало того, саме чоловіка німецької графині князя Ярополка папа Григорій VII оголосив…першим Королем Русі. Молоді повертаються із Вічного міста до німецьких земель, через рік разом з Гертрудою та Ізяславом беруть участь у коронації польського князя Болеслава, а ще через кілька місяців тріумфально повертаються на Русь.

Саме у такому контексті літописець у 1085 році згадає Луцьк: «князь Ярополк, залишив і дружину свою Кунігунду, і маму свою Гертруду у місті Лучеськ, а сам втік від військ Володимира Мономаха. Сором йому і ганьба!».

Кунігунда і Ярополк осіли на Волині й могли б спокійно правити цими землями, якби не сильні сусіди та нерозумний характер князя. Ярополк, отримавши підтримку від братів у боротьбі з галицькими сусідами, дуже швидко забуває про вдячність, сперечається з київськими князями і, розуміючи свою помилку, ...втікає до Польщі!

Через кілька років чоловік Кунігунди випросить прощення, повернеться додому і його вб'є за замовленням галицьких князів власний дружинник.

Німецька принцеса подивиться на весь цей «двіж», забере доньку і у віці 30 років повернеться на свою Батьківщину, в північну Німеччину. Вона ще двічі вийде заміж, народить ще чотирьох дітей і помре у віці 60 із хвостиком років. До речі, обидва її наступні чоловіки будуть в опозиції до імператора.

Кунігунда явно не забула, як той повівся з нею і її руськими родичами."