Ви вже задумались - для чого Епштейну могла знадобитись така велика вілла у Львові? - Оксана Забужко

"Кажуть, Епштейн перед арештом майже встиг завершити у Львові складну кількарічну оборудку з купівлі прекрасної (нині дещо занепалої без господаря) довоєнної вілли на Кастелівці, вул. Бориса Романицького, 24", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Він взагалі, з усього судячи, саме починав у нас комфортно обживатися. Весною 2014-го відкривав у наших «заворушеннях» (очевидно, СВО, Русская Вєсна малась на увазі?) для себе 'plenty of opportunities' (цікаво, яких?), — а вже на київських модельних аґентствах, які могли запропонувати добірних дівчаток, а не якийсь «дешевий ескорт», знався явно не гірше, ніж на краснодарських.

І от же що дивує. Моя дууууже строката-інтернаціональна стрічка жваво обговорює його російські контакти, від дипломатів до дисидентів, напевно за Daily Mail озвуться й інші видання — не щодня ж лускає найбільший аґентурний гнійник ФСБ серед правлячих еліт Заходу. Раз уже луснув, далі той гній назад не заженеш. Тож злив цих файлів — хоч би які з них надалі ще полізли черви звихнутої психіки, на заздрість Калігулі й де Саду, — вважаю за процес якраз оздоровчий, як і першу політичну відставку, ним спричинену (словацького екс-МЗСа), одне тільки мені незрозуміло — а де ж українські контакти фсбшного топ-сутенера? Чого про них мовчок? Так, ніби і львівську нерухомість, і київських модельок Епштейн сам собі відшукав — або, інший варіант, ніби йому для цього цілком вистачило його російських зв’язків…

Останнє все ж малоймовірно: хоч би як щільно контролювала Москва українські фінансові потоки від трафіку людьми, «чорного ріелтерства» та іншого криміналу, «смотрящі» на місцях після 1991 року були таки обов’язковими. Як цей процес виглядав очима часткової інсайдерки-журналістки, котра, зрештою, відмовляється з тим колаборувати — я вже написала, в Музеї покинутих секретів (історія з телешоу красунь, що його мав вести Даринин канал і що його їй вдається, напередодні виборів 2004 р., перебити, в романі не так щоб цілком документальна, але й не так щоб цілком вигадана, — читаючи згодом Країну вина Мо Яня і описи розваг китайської еліти з поїданням немовлят, я впізнала той самий авторський прийом: не так щоб документ, але й не так щоб геть вигадка, «щось було». І тепер, натикаючись у файлах Епштейна на листи ФБР із аналогічними описами, думаю собі: ага, цього, либонь, московська гебня від китайських колег навчитись мусила, а вже Епштейник поніс передовий досвід далі, щоб не лишилося «чистих» — всі мусять бути «вмазані», це головний принцип ФСБ і криміналу…)

Втім, описане в Музеї покинутих секретів відчитали тільки інсайдери — а інсайдери мовчали. Отож з 2012 року я перейшла на «мову прямого називання» — і на Національному круглому столі 8.12.2012 вперше публічно озвучила, що Україна не володіє своїм інформполем, і останнє використовується для розтління населення — той виступ можете послухати, за 13 років там набралось менше 7 тис. переглядів: навіть аудиторія, зібрана в Українському Домі, не розуміла, про що я кажу, це було видно.

Тому, повторюю, коли нарешті приховане Зло виходить на яв і люди, які до суботи слихом не слихали, хто такий Епштейн, з роззявленими ротами дізнаються, в якому світі весь цей час жили, — це завжди во благо! Дуже раджу прочитати (в коменті) на диво добрий коментар нашої нової радниці Мінкульту — він якраз точно й лаконічно підсумовує разом три десятиліття російського маскульту як бізнес-проєкту з перетворення країни на секс-ресурс для агентурної вербовки (саме так!!).

Це тягнеться корінням ще з СРСР, там і починалось — бурхливий успіх фільму Петра Тодоровського Інтердєвочка, після якого всі ленінградські школярки (за соцопитуванням того року) захотіли, коли виростуть, стати «інтердєвочками», був стартом «великої рекламної кампанії», у висліді якої в «рускоязичних странах» ніколи не бракувало людського товару — ні для Епштейна, ні для тисяч далеко дрібніших сутенерів. Головна брехня цього фільму полягала в тому, що в реальності всіх «інтердєвочек» контролювало КДБ — і так, як свідчать файли Епштейна, лишається й до сьогодні, але ж, холера, як за 30 років змінився масштаб!!!

(А попереджав же був Захід покійний офіцер КДБ Юрій Безменов — але хто б його слухав…)

З цього можна накришити багато негайних практичних висновків, тут напишу тільки один: файли Епштейна дають, нарешті, змогу просто й коротко, без церегелів (без багатослівних арґументацій, історичних довідок, посилань на цифри-факти, лекцій про шведську модель і т.д.) — бити на звук щоразу, як хтось в Україні знов затнеться за леґалізацію проституції і «секс-роботу», нічим не гіршу, мовляв, за всяку іншу. Всьо, закриваєм тему: час воєнний, нема коли розбиратися, хто з вас, хлопці-дівчата, російський аґент, а хто просто невіглас, якому лінь вивчити питання. Українська держава має, серед іншого, працювати над тим, щоб більше юних українських тілець ніякі епштейни, ні мільярдові, ні копійчані — не отримували. (Ви вже задумались — для чого йому могла знадобитись така велика вілла у Львові?..)".