"Дві автоматні кулі влучили голову, одна пройшла навиліт": Рашисти ледь не вбили програміста з Ірпеня, його врятували дивом (фото)

37-річний Дмитро Мироненко з Ірпеня вже три тижні перебуває у боярській лікарні, і ні на мить від його ліжка не відходить мама Лариса, яка того фатального дня дивом уціліла. 6 березня вони з Дмитром та разом з іншими місцевими жителями тікали від війни, але у районі Стоянки-2 російські війська розстріляли колону машин з цивільними, передають Патріоти України.

Чоловік отримав серйозні поранення: дві автоматні кулі влучили в голову, одна пройшла навиліт, а інша застрягла. До цього всього у Дмитра прострелені легені, роздроблена кисть правої руки та осколки в животі…

«Діма — приватний підприємець, займався комп’ютерним програмуванням. Жили ми у новобудові Ірпеня, але у різних квартирах, — розповіла „ФАКТАМ“ мама потерпілого Лариса Мироненко. — Власної родини син не мав. Коли почалась війна, ми постійно ховались у паркінгу. Боляче було дивитись, як на наших очах рашисти знищують все живе та неживе, осколки просто знищували наші квартири. В нас за тиждень уже не було води, світла та газу. Рашисти сильно обстріляли наш житловий комплекс, і ми розуміли, що кожен день для нас може виявитись останнім. З гуманітарними коридорами тоді ще не було так чітко організовано.

Саме тому 6 березня ми разом із сусідами вирішили тікати. Була така домовленість: ті, хто мав автомобіль, брали до себе пасажирів, в яких не було такої можливості. Зібралась колона десь з десяти автівок. Діма сів в „Хонду“, я їхала в кінці колони. Оскільки міст у напрямку Києва розбомблений, іншого напрямку на Житомирську трасу, як через Стоянку, не було. Саме там на блокпостах знаходились російські військові, які відразу почали обстрілювати машини. Найбільше дісталося тим, хто їхав першим. Їх, поранених, дві години не дозволяли забрати у медичні заклади.

В одній з автівок мама затулила собою дитину й так врятувала їй життя, а сама загинула. Тоді орки змилувались і відпустили всіх. Але я їхала позаду та нічого не бачила й не розуміла, що коїться. А потім зв’язку з моїм сином вже не було, я не могла його ніде знайти. Нічого не залишалось, як повернутись в Ірпінь. Лише 8 березня я дізналась, що син у реанімації у боярській лікарні під апаратом ШВЛ. Я зв’язалась з місцевими волонтерами, які дали мені 15 хвилин на збори та евакуювали з міста до підірваного моста у Романівку. На щастя, нас не обстріляли, бо за день до того там були поранені. Після того я поїхала до сина в Боярку».

За словами співрозмовниці, лікарі майже не давали шансів на життя її сину. Мовляв, у таких випадках виживають тільки 3% зі всіх пацієнтів. Але вона молилась та вірила у диво.

«Нейрохірурги провели Дмитру операцію та вилучили з голови кулі. Вони від автомата. З рукою теж проблема, бо куля пройшла навиліт, розтрощило кисть. Можливо, доведеться туди ставити кістку-імплант. Син у свідомості, все розуміє та намагається щось говорити. Йому телефонують друзі, я даю слухавку, й він слухає. Слова даються складно, адже пошкоджено мозок. Мені лікарі пояснювали, що коли куля летить, то вона обертається та може пошкодити інші органи нервової системи.

Поки що Діма не знає, що в нього стріляли, бо психологічно йому й так важко, він труситься від кожного шуму. Зараз головне — його життя, намагаємось доносити йому лише позитивне. Ми вже домовились з центром реабілітації на Львівщині й днями маємо туди переїхати. На перший курс зібрали кошти, дякуємо небайдужим за добрі серця. Що буде далі, невідомо, але дякуємо Богу, що живі. Після перемоги над орками все відбудуємо».