"Шансів повернутись живим було мало": Ексбранець Кремля розповів про 7 років в'язниці та повернення в Україну

Востаннє Андрій бачив свою доньку, коли їй було 7 місяців. Тепер їй – 7 років. Андрія Захтея затримали в Криму в серпні 2016 року. Російські силовики звинуватили чоловіка в диверсійній діяльності. На півострові Андрій мешкав з дружиною та маленькою донечкою, займався приватними перевезеннями. А за версією спецслужб РФ, чоловік перевозив групу диверсантів, яка нібито готувала теракти на півострові.

Цей жахливий день його дружина не забуде ніколи.

"Я досі пам’ятаю цей звук. Щит такий, здоровезний, обтягнутий шкірою та металом, автоматник, стукають у двері. У мене донечка п'є молоко з пляшечки. Вони притиснули мене до стіни. І цей стук мені досі сниться. Я вже тоді зрозуміла – щось сталося з чоловіком. Він не відповідав на дзвінки, хоча завжди або перетелефонує, або напише повідомлення", – пригадує той день Оксана Захтей.

Жінка побачила чоловіка вже у новинах – побитого та з наляканим поглядом. Тоді він примусово зізнався у нескоєних злочинах. У пари відібрали все майно, а після новин про "чоловіка-зрадника" Оксану почали цькувати і з немовлям на руках прогнали на вулицю.

"Усі речі, які мала в Криму, віддала місцевим українцям. Взяла лише валізу зі своїм та дитячим одягом. Я приїхала до України з десятьма гривнями в кишені. І вже звідси довго боролась за визволення свого чоловіка. Розуміла, що це буде надовго", – розповідає жінка.

Андрія Захтея деякий час утримували у московському СІЗО у Лефортово, а опісля повернули до Криму. Катуваннями його змусили зізнатись у скоєнні злочину. Незаконний "Верховний суд Криму" засудив українця до шести з половиною років колонії суворого режиму. У цій справі затримали і Євгена Панова, який начебто планував вчинити теракт на окупованому півострові. У липні 2018 року його засудили до восьми років. Втім чоловік повернувся додому з російської в’язниці в межах обміну у вересні 2019 року. Андрій Захтей з Євгеном не знайомий і запевняє: до жодної диверсії не причетний.

"Під тими катуваннями вони домагалися почути мої зізнання. До останнього тримаєшся, але коли тебе б’ють током декілька днів підряд, то автоматично хочеш жити і вже не звертаєш увагу на те, в чому тебе звинувачують. Я питав: чому ви мене не обміняєте на своїх? Мені відповіли доволі просто: комусь же потрібно за це відсидіти", – каже Андрій.

У в'язниці чоловік знаходив способи зв'язатися з рідними. Андрія не покидали думки: або йому продовжать термін, або його не залишать живим. "Для мене не було перешкод, щоб дізнатись, як живе моя сім’я, як росте дитина. Неважко було дістати телефон. Та його могли знайти й забрати в будь-який момент. Але останній рік взагалі не зідзвонювались. Я надсилав письмові записки дружині "по-тюремному": їх шифрували, а потім фотографували і надсилали дружині через месенджер. Так само отримував відповіді від дружини", – зізнається чоловік.

У російській в’язниці Андрій не проявляв покори. Чоловіка залякували, катували і поміщали в підвальну камеру, де просидів останні два роки. Найстрашніші моменти експолітв’язень згадує так: "Ніколи не забуду, коли ми пролітали вертольотом над морем і мене хотіли викинути в море. Змушували копати могилу на цвинтарі. Коли стріляють по ногах, ти робиш те, що тобі кажуть. Але я був злісним порушником режиму. Я не одягав їхні роби, говорив лише українською та носив футболку з тризубом. У мене і татуювання таке на руці".

Після відбування терміну Андрій вийшов на волю 10 лютого. Чоловік звернувся до Мінреінтеграції України з проханням видати йому тимчасовий документ для повернення додому. Втім державна міграційна служба не могла підтвердити особи чоловіка. У ростовському центрі тимчасового утримання іноземних громадян його протримали ще до червня.

"У Ростові мені прямо казали: "Ти будеш сидіти до кінця війни, тебе ніхто не випустить". Росіяни сподівалися, що мене не випустять через Латвію і я залишуся в Росії. Їм було б вигідно на когось мене обміняти".

Через відсутність консульських зв’язків України з РФ повернення політв’язня було можливе лише через треті країни. Оксана разом з українським адвокатом Владом Ляшенком звернулися до Латвії, допомагав з поверненням і омбудсмен Дмитро Лубінець. Тож у червні Андрій таки повернувся до рідних.

"Упродовж 7 років це були найважчі мої дні. Коли ми чекали Андрія на кордоні в Раві-Руській, почувалася втомленою і знесиленою. Якби мені сказали це ще рік тому, я була б справді радісною, піднесеною. Боялася, що Андрій просто не доїде, дорога була складною. Під час дороги він виходив на зв’язок. Уже на російсько-латвійському кордоні не відповідав. Пізно ввечері отримала повідомлення від Андрія, що він пройшов російський кордон. Я просто сіла і розплакалася", – згадує Оксана ту важку та очікувану ніч.