Таємниці «скіфських баб»: чому у тисячолітніх "жіночих" статуй, слави української землі, виявляють чоловічі дітородні органи

У самому центрі Кропивницького, поруч із обласним краєзнавчим музеєм, стоять кам’яні стели, які багато хто сприймає як звичайний елемент міського простору. Проте за цією зовнішньою простотою приховується одна з найцінніших археологічних колекцій такого типу в Україні, передають Патріоти України з посиланням на gre4ka.info
Йдеться про антропоморфні кам’яні стели, які в народі називають «скіфськими бабами». Їм понад дві з половиною тисячі років — і вони значно старші за саме місто. Ці пам’ятки відкривають вікно у світ степових цивілізацій, розповідаючи про владу, вірування та поховальні традиції скіфів.

Як пояснюють дослідники, такі стели — це камені, яким надавали людських рис: окреслювали голову, плечі, елементи одягу й навіть зброю. У колекції біля музею представлені переважно саме скіфські зразки, хоча є й одна половецька стела, яка помітно відрізняється стилістикою.

Традиція встановлення подібних скульптур сягає ще енеоліту, але саме в скіфську добу вони набули особливого значення. Вважається, що такі стели ставили на курганах представників військової знаті — вождів або царів. Це були не просто надгробки, а сакральні символи.

Одна з найцікавіших інтерпретацій пов’язує їх із уявленням про правителя як посередника між світом людей і богів. Після смерті царя цей зв’язок нібито не зникав — його продовжувала кам’яна постать, встановлена на могилі.

Кожна стела має свою «мову символів». Наприклад, бойовий пояс, який ділить фігуру навпіл, символізує владу і водночас розмежовує світи — земний і потойбічний. Меч і горит (футляр для лука і стріл) вказують на статус воїна. Гривна на шиї — знак високого становища.

Окрему увагу привертає деталь, яка часто викликає подив: зображення фалоса. У сучасному сприйнятті це може виглядати неоднозначно, однак у скіфській культурі цей елемент мав глибоке значення. Він символізував не просто стать, а родоначальника, безперервність роду і передачу влади від покоління до покоління.

Інколи в руках фігур можна побачити ритон — ритуальну посудину, яка також підкреслює високий соціальний статус похованого.

Цікаво, що всі стели різні. Попри спільні риси, кожна має унікальні деталі: десь чіткіше промальовані прикраси, десь — зброя або риси обличчя. Це свідчить про те, що їх створювали індивідуально, під конкретну людину.

Назва «скіфські баби», попри поширеність, є радше народною. Вона походить із тюркських мов, де слово «баба» означає предка. Тож мова йде не про жіночі фігури, а про узагальнений образ пращура.

Більшість стел виготовлені з місцевого каменю — граніту, що підтверджує: їх не привозили здалеку, а створювали безпосередньо в регіоні. Це ще раз підкреслює значення території сучасної Кіровоградщини як одного з центрів ранньої Скіфії.

Втім, сьогодні ця унікальна колекція перебуває під загрозою. Камінь поступово руйнується через вплив погоди, забруднення та біологічних факторів. Фахівці наголошують: без належного захисту — хоча б у вигляді навісів — ці пам’ятки можуть бути втрачені.

І водночас саме вони можуть стати потужною туристичною візитівкою міста — місцем, куди приїжджатимуть не лише заради історії, а й заради відчуття зв’язку з тисячолітнім минулим.