З архіву ПУ. Християни східного обряду відзначають Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста): Історія, обряди, народні традиції

Дуже давно у Святій Землі - Палестині - жило подружжя. Чоловіка звали Йоаким, а дружину - Анна. Вони були заможними людьми, робили багато добра і завжди ходили до храму. Але, на превелику біду, не було у них дітей. А за Старим Заповітом, відсутність дітей - це прокляття, нагадують Патріоти України з посиланням на "Нескучные новости".

У відчаї Йоаким пішов у пустелю, зробив собі там житло і вирішив більше не повертатись до дружини. Весь свій час він проводив у молитвах. Анна, довго і невтішно ридаючи, залишилася сама. Настала річниця їхнього весілля. Вийшла Анна в сад і, плачучи, почала благати Бога про помилування їх подружжя. І так щиро молилась, що Бог почув її. Явився до неї Ангел і подарував надію. Незабаром повернувся з пустелі Йоаким, а через якийсь час у них народилася дівчинка, котру назвали Марією.

З'явилася не просто гарненька дівчинка, а майбутня Мати Ісуса Христа, Спасителя світу. Різдву Богородиці радіють і небо, і земля. Схвильовано звучить звернення до людей : «Торжествуйте, радійте, веселіться і співайте. Сьогодні нехай веселиться небо, нехай радується земля...».

У Святому Євангелії нічого не сказано про Різдво Божої Матері, про її молоді літа і не подано імен її праведних батьків. Про всі події з життя Богородиці ми дізнаємося з апокрифів - книг, які Церква вважає не автентичними. Але саме в апокрифі Протоєвангелії Якова, яке є у великій пошані у святих мужів, ми знаходимо відомості про Різдво та життя Діви Марії та розповідь про її батьків. Згадки є у св. Златоуста, св. Прокла, Єпіфанія і блаженного Августина. В V столітті про свято говориться в служебнику Геласія. Служби Божі з нагоди цього свята почали відправляти в IV столітті Стефан Святоградський і Андрій Критський, Іоан Дама скин і Йосиф Студит.

Марія - охоронниця домашнього вогнища і велика помічниця жіноцтву при пологах, вихованні дітей. І славить Діву Марію український народ, бо Мати - це велика святиня, яку з прадавніх часів дуже шанують і возвеличують.

По всій Україні в цей день добували новий вогонь - старий гасили, а новий (живий) добували. Живий вогонь добувався тільки тертям дерева об дерево або висікають кресалом на сухі тріски. При цьому читали «Отче наш» і «Богородице Діво». Така традиція зберігалася в українських селах ще в другій половині XX століття. У піч, де випікався хліб, закладали нові сухі дрова. Коли вони вигорали, саджали хліб.

У центральній і східній Україні відзначали також свято Рожениць. Бездітні жінки наймали службу Божу у церкві , а після неї в складчину справляли обід. На нього запрошували бідних селян, щоб ті, пообідавши, «молилися перед Богородицею за її діти».

До Різдва Богородиці ховали на зиму бджолині рої, а в гості до молодих сімей ходили батьки та родичі. Це свято знаменувало завершення літніх польових робіт і початок зимового циклу.

«В рукописах Павла Чубинського зберігся вірш на честь Богородиці, записаний на Харківщині:

Похвалімо, похвалімо Царя Христа,

Прибитого, прибитого до хреста!

За нас, за нас страсти претерпівший

І від вічних мук, від вічних мук визволивший.

Похвалімо, похвалімо матір його,

Та ізбудеш, ізбудеш огню вічного!

Матір його, матір його пречистая -

Зірка у небі, зірка у небі пресвятая!

Скорая, скорая нам помощнице,

У бідах і скорбях наша заступнице,

Поручниця, Поручниця за нас грішних,

Визволить, визволить нас від мук вічних!

Алилуя, воспіваймо,

Матір цареву, Матір цареву днесь величаймо!»

В народі помічали, якщо лелеки до Другої Пречистої відлітають, то зима буде суровою. А як на цей празник тепло випадає, то три тижні буде ще хороша погода.

А ще пращури вважали, що вужі та гадюки цього дня на дороги виповзають грітися.

Між двома Пречистими (28 серпня – 21 вересня), вірили, змії стають особливо небезпечні, їхні укуси — смертельні. Змію, що вкусила людину, нібито земля не приймає до себе перезимувати, й вона вештається дорогами, доки не загине від холоду або під колесами. Щоб уберегтися від укусу змії, радять носити при собі часник і хрін.

До Різдва Богородиці стараються майже все зробить на городі: картоплю викопати, кукурудзу виламати, гарбузи позвозити. А перед святом і на саму Другу Пречисту завжди варили першу гарбузову кашу. Готують її на молоці, з пшоном, заправляють медом. Нібито тоді гарбузи не пропадуть, не погниють і долежать до весни.

Після Другої Пречистої починають сіяти озимину тим зерном нового врожаю, яке освятили в церкві на Першу Пречисту. Щоб паростки добре перезимували й не вимерзли, цього дня хазяїн вставав удосвіта і до схід сонця мав засіяти хоч декілька жмень зерна.

З 21 вересня розпочинається осінній весільний сезон, і можна засилати сватів. В давнину не одружувались як заманеться, був доволі чіткий календар. Раніше так було: на Другу Пречисту треба засватати дівку, а на Покрову зіграли весілля. А до гарної дівки багато сватів йдуть. От вона і виносить тому, хто їй до душі, хусткою або рушником накритий хліб. А бува й так: свати раз — зняли хустку, а там замість хліба гарбуз. Усі сміються, а сватам великий сором, шо парубок гарбуза потягнув. І зараз дають гарбузи, але вже ніби як жарт. "Прийшла Пречиста — понесла женихів нечиста", — кепкували в народі.

За уявленнями українців, хліборобів із діда-прадіда, хліб — найвища цінність. Тому й кажуть: "Хліб — усьому голова". А гарбуз своєю формою нагадує протилежне голові місце — зад. Тому отримати гарбуза вважалося великою ганьбою.

Після служби в церкві жінки, які хочуть мати дітей, роздавали бідним пиріжки або влаштовували обід і запрошували на нього всіх зустрічних.

Бездітність у народі сприймали як Божу кару за гріхи. Інші причини: батьківське прокляття, знак лихої долі, наслані недобрими людьми вроки. Наприклад, щоб позбавити молоде подружжя потомства, ворожки брали замок і ключ, кидали по різні боки дороги, якою їхав весільний поїзд. Потім цей замок закривали і жбурляли в колодязь, щоб ніхто не міг його відімкнути.

Безпліддя в українському селі майже завжди приписували лише жінці та сприймали як гріх, ганьбу і знеславлення. Бездітну жінку називали "пустоцвітом", дражнили поза очі "пустою вербою". Її намагалися не запрошувати на весілля, не брали в куми.

Навіть у колгоспні часи такій жінці не дозволяли розпочинати жнива або збір овочів чи фруктів. — Її вважали нещасливою на руку і "на перехід"— якщо така жінка перейде дорогу, то, кажуть, тобі обов'язково щось прикре та й трапиться.

Свідоме запобігання вагітності українці вважали тяжким гріхом. Проте часті пологи, багатодітність нерідко були і для сім'ї, і для жінки важким тягарем. Щоб уникнути вагітності, на весіллі молода на покуті присідала на праву руку, на якій загинала стільки пальців, скільки років не хотіла мати дітей.

Найбільше Бог карає жінок за аборти. Молитва, щиросердна молитва до Божої матері краще всіх пігулок і знахарок допомагає, традиційно вважають набожні люди. Треба так просити: "Пресвята Богородиця, моли Бога за мене, щоб дав мені дітей". Яким і Анна молилися Богу, і вже аж на старість Бог над ними зглядівся.