​100-річчя угоди Сайкса-Піко: Мрія про Константинополь наш - про що плаче російська пропаганда

В державі, котра наразі потонула у шовіністичній істерії, спогади про те як ледве не схопили «ключі від рідної домівки» - «града Костянтина», Другого Риму, давньої столиці Візантії – змушують стогнати мільйони отруєних сердець, зазначають Патріоти України. Апологетам «Третього Риму» знов здається, що у Росії вкрали перемогу, і до володарювання світом залишався один крок. Ось як про це пише відомий російський професор Олег Панфілов.

Ну кортить товаришам в Росії – в останній тиждень травня там раптом згадали про 100-річчя угоди Сайкса-Піко. Згідно таємної угоди Великобританії, Франції, Італії та Росії, розробленим в кінці 1915 року французьким дипломатом Франсуа Жоржем-Піко і його британським колегою Марком Сайксом, Росія повинна була отримати Босфор і Дарданелли, Константинополь, а також частини території Туреччини, населені етнічними вірменами (Південно-Західна Вірменія) та етнічними курдами (Північний Курдистан). Згідно з угодою, Великобританія отримувала велику територію, на якій зараз знаходяться Йорданія, південна частина Іраку і частину Ізраїлю, Франція отримувала південно-східну частину Туреччини, північний Ірак, Сирію та Ліван. Італія претендувала на турецьку Анатолію. Більшовицька революція зруйнувала всі плани, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Чому в Росії згадали про невдалий поділі світу? Напевно, через те, що він стосувався Туреччини і, найголовніше, з'явилася можливість поностальгувати про перспективи володіння Росією Босфором і Дарданеллами, двома протоками, контроль над яким Туреччиною перетворює Чорне море на потенційне озеро для Росії. У Першу світову війну Туреччина була союзником Німеччини і Австро-Угорщини, а Росія страждала майбутнім більшовизмом, який не тільки зруйнував імперські плани монаршого російського будинку, але й економіку країни на кілька десятиліть вперед. Спроби створити нові соціалістичні країни робилися всі 74 роки радянської влади, але в підсумку кремлівських правителів спіткала та ж доля, що і бажання Миколи II отримати контроль над ласим шматком території.

У річницю 100-річчя угоди Сайкса-Піко російська пропаганда стенала про те, що все вийшло не так: «Ми турків впевнено били в Ерзурумі, Ерзінджані, Батумі і Трабзоні. Британці тим часом зазнавали принизливих поразок в Ель-Куті і Дарданеллах, куди захотів влізти сам Уїнстон Черчілль. Французам теж особливо хвалитися було нічим». Важко собі уявити, що було б згодом, якби стався цей поділ – прийшли б потім більшовики і проголосили б Турецьку РСР, а потім, як водиться, почали б нападати на сусідів і захоплювати нові території.

Туреччини пощастило – Російська імперія благополучно померла, а більшовикам довгий час було не до турків, хоча в 1921 році, згідно Карського договору між більшовиками і турецьким урядом, їм були передані землі, які до того належали Російській імперії, в тому числі і ті, що населені етнічними грузинами і вірменами. Більшовицький Кремль утихомирив Туреччину, натомість отримавши визнання нових радянських республік з захоплених Червоною армією територій незалежних держав – Азербайджану, Вірменії та Грузії. Однак, Вірменія так і не визнала Карського договору.

Згодом радянсько-турецькі відносини були напруженими – і під час Другої світової війни, і після того, як Туреччина в 1952 році, через три роки після утворення НАТО, стала повноправним членом цієї організації. З того часу радянський кордон, який пролягає південним периметром Грузії, був під пильною увагою та контролем радянських прикордонників. Досі жителі гірської Аджарії, що жили у зоні прикордонного контролю, відчувають на собі особливу увагу решти жителів Грузії, які увесь комуністичний час не мали можливості потрапляти туди. До того ж, за більше ніж три століття поки гірська Аджарія була частиною Османської імперії, тут склалася громада мусульман-неофітів, тобто, навернених з православ'я, але зберігали все це час грузинські традиції, в тому числі і виноробство.

Насправді, якщо уважно прочитати текст угоди Сайкса-Піко, то в ньому не обумовлюються умови володіння Росією Босфором і Дарданеллами, лише в карті додатку зазначається, що вся європейська частина Туреччини повинна бути під контролем Російської імперії. Цей договір був частиною таємної угоди між країнами Антанти, яка протистоїть Туреччині, і пропонує вирішити питання участю російського флоту в Босфорській операції. Взамін російської військової участі країни Антанти були згодні віддати Росії європейську частину Туреччини. Міністр закордонних справ Тимчасового уряду Павло Мілюков в 1917 році підтвердив, що умови угоди залишаються дійсними, але жовтневий переворот більшовиків зруйнував ці плани. 3 грудня 1917 року Ленін підписав звернення до трудящих мусульман Сходу, в якому розголосив існування секретної угоди, заявивши, що «таємні договори поваленого царя про захоплення Константинополя, підтверджені поваленим Керенським, нині порвано і знищено».

Потім більшовики схаменулися, але було вже пізно – у Туреччині сталася революція і до влади в 1920 році прийшли проєвропейськи налаштовані інтелектуали на чолі з засновником і першим лідером Республіканської народної партії Туреччини Газі Мустафа Кемаль-паші (Мустафа Кемаль Ататюрк). Саме він, підполковник Кемаль-паші, у 1915 році командував турецькими військами, завдавши нищівної поразки англо-французькому флоту в битві при Чанаккале (Дарданелльська операція). У відповідь на лист Кемаля Леніну 26 квітня 1920 року про допомогу уряд РРФСР направив кемалістам 6 тисяч гвинтівок, понад 5 млн гвинтівкових патронів, 17 600 снарядів і 200,6 кг золота в злитках.

Важко зрозуміти, навіщо, але згодом більшовицька Росія йшла тільки на поступки новому уряду Туреччини. Напевно, більшовики вважали, що турецькі реформатори чимось схожі з ними, борцями проти «самодержавства». Розчарування настало потім, коли виявилося, що Кемаль не прийме соціалістичну ідеологію радянського штибу, а стане будувати сучасну державу. На відміну від РРФСР, нова Турецька республіка стала досить швидко процвітаючою країною з економікою, що бурхливо розвивається, а в радянській Росії і потім в СРСР наростали репресії і населення голодувало. Можливо більшовикам лестив червоний прапор Туреччини, але до більшовизму він не має ніякого відношення – червоному прапору Османської імперії майже 600 років.

Туреччина уникла долі стати Турецькою РСР, оскільки договір Сайкса-Піко так і не вступив в силу, і на Дарданеллах і Босфорі не затріпотів більшовицький прапор. Радянським комуністам вдалося лише на короткий час створити Перську Радянську республіку (Гілянську республіку) на території прикаспійського району Гілян на півночі Персії. За підтримки російських більшовиків вдалося захопити частину північної Персії і місто Решт. 17 травня 1920 року з Баку вийшла Волзько-Каспійська військова флотилія під командуванням Федіра Раскольнікова і Грігола (Серго) Орджонікідзе і взяла курс на Ензелі, 18 травня флотилія висунула ультиматум британським військам, які займали місто. 4 червня 1920 року було проголошено Гілянську республіку, через два місяці її армія спробувала захопити провінцію Зенджан, а потім рушити на Тегеран, але була відкинута урядовими військами Персії. 26 лютого 1921 року було підписано радянсько-перський договір про вивід радянських військ і вже у листопаді відрубану голову проросійського лідера республіки Мірзи Кучек-хана було виставлено на загальний огляд на базарі міста Решт.

Більшовики задовольнялися захопленням країн Південного Кавказу, але спроб впливати на сусідів не залишали. І Персії і Туреччини пощастило, що більшовики виявилися поганими політиками і економістами, створивши на одній шостій частині суші жахливу імперію з розвиненою промисловістю і забитим пропагандою населенням. Поки там йшли репресії, і вожді знищували свій народ мільйонами, Туреччина і Персія (з 1935 року – Іран) розвивалися і зміцнювалися. У 1941 році радянські війська окупували північну частину Ірану, але в 1946 році змушені були піти, зустрівши протест західних країн, які не хотіли бачити впливу СРСР в цій частині світу. Якби історія повернулася інакше, ці країни зараз теж знаходилися б на тому ж примітивному рівні, що і Росія.