Кисневий коктейль із дитинства: міф про користь чи забута наука?

Для багатьох із нас кисневий коктейль — це не просто напій, а ціла атмосфера: санаторії, дитинство, склянка з густою піною й той самий трохи дивний, “аптечний” присмак. Сьогодні цей ностальгійний символ несподівано повертається — його знову можна зустріти у фітнес-клубах, SPA та навіть сучасних кав’ярнях. Але чи дійсно він такий корисний, як колись обіцяли?

Історія коктейлю починається у 1960-х роках. Саме тоді радянський науковець Микола Сиротінін, який працював у Києві, шукав спосіб допомогти пацієнтам із нестачею кисню в організмі. Він висунув сміливу ідею: можливо, кисень можна засвоювати не лише через легені, а й через травну систему, передають Патріоти України.

Перші експерименти виглядали доволі екстремально — кисень вводили безпосередньо у шлунок. Це було неприємно й незручно, тому згодом з’явилася більш “людяна” альтернатива: кисень почали збивати у піну, додаючи соки, сиропи чи настої, а також спеціальні піноутворювачі — наприклад, яєчний білок або екстракт солодки. Так і народився той самий коктейль, який швидко став популярним у санаторіях.

Його привабливість була не лише в “користі”, а й у відчуттях. Легка, повітряна піна буквально танула в роті, а смак — найчастіше шипшини чи яблука — запам’ятовувався надовго. Щоправда, багато хто згадує і характерну нотку солодки, яку складно сплутати з чимось іншим.

Сьогодні ж медики дивляться на цей феномен значно стриманіше. Головна причина — відсутність доказів того, що кисень із піни може реально потрапляти в кров у значущих кількостях. Іншими словами, “ефект прогулянки лісом”, який приписували коктейлю, науково не підтверджений.

Втім, це не означає, що він повністю марний. Легка піна може позитивно впливати на травлення, а сам процес її споживання — заспокоювати і створювати приємний психологічний ефект. До того ж для більшості людей такий напій є безпечним, якщо немає проблем зі шлунком.

У підсумку кисневий коктейль — це радше про емоції та спогади, ніж про медицину. Він повертається як частина wellness-культури, але справжня його сила — у ностальгії, яку складно відтворити будь-якими сучасними засобами