У львівському театрі показали незвичну виставу: Гола дівчина в боксерських рукавицях нокаутувала чоловіка (фото)

У Театральному центрі "Слово і голос" у Львові 12 вересня показали виставу майстра Валерія Більченка "ГРА. Чекаючи на Ґодо". Під час вистави за твором драматурга Семюела Бекета актори імпровізували на сцені - запускали механічні іграшки, грали на бубні, доганяли одне одного, вистрибували через вікно, билися та роздягалися, повідомляють Патріоти України.

Вистава є реальним колективним висловлюванням людей на сцені, а не вираженням бачення одного автора - режисера. Водночас має всі властивості режисерської вистави - цілісність, гармонічне співвідношення елементів, ясність змісту й естетичну цінність.

"Чекаючи на Ґодо" за правилами Валерія Більченка - це гра-імпровізація, яка не схожа на ту, що відбувалася вчора і буде зіграна завтра. Щоразу проявляє іншу грань ідеї Бекета й акторів-людей, які її грають.

"Усе життя ми чекаємо на щось. Чекаємо, коли в дитячому садку скінчиться "тиха година", коли мама забере додому, коли закінчиться урок, коли тато купить нову гру, коли буде Різдво, коли настане літо, коли ми поїдемо до баби, коли виростемо, закінчимо університет, коли скінчиться робочий тиждень, коли ми одружимося, коли в нас буде своє житло, коли буде машина, коли поїдемо на відпочинок, коли приїде автобус, коли співробітниця поговорить телефоном, коли мине біль, коли ми вийдемо на пенсію, коли нам стане краще, коли ми помремо. Ми чекаємо, а життя в цей час йде, чи не так? Чи потрібно інше?", - каже про виставу Валерій Більченко.

У виставі зіграли актори Соломія Кирилова, Марія Кміть, Софія Нагірна, Юлія Тарасович та Ігор Шпильовий. "П'єса "Чекаючи на Ґодо" свого часу перевернула світ драматургії і театру тим, що радикально поставила питання - чого ми чекаємо, на що сподіваємося і для чого живемо. А якщо не чекаємо, то як ми живемо? У наш час це питання стоїть гостріше, ніж у часи Бекета, - зазначила в коментарі художня керівниця театру, заслужена артистка України Наталія Половинка.

За її словами, Валерій Більченко заклав у виставу довготривалу перспективу. "Це такі закони імпровізації, у яких завжди маєш стояти в запитанні - що ти робиш у цей момент і що довкола тебе? Твоє життя ще є? З ним усе гаразд?", - додала художня керівниця.