"Підібрали ми, значить, донбаську бєженку з Росії...Верхньоторецьке. Вечір. Чути, як з боку Горлівки бахкає." - пише у своєму Facebook волонтер проекту "Повернись живим" Дарія Бура, інформують Патріоти України.
В селі вже темно, світиться кілька хат. Наш УАЗік тормозить жінка. І в істериці намагається відкрити двері. Мені одразу здалося, що вона дивна, але командир роти, все таки, підібрав її. Бо ж ніч і передова.
- Я так замерзла! Так замерзла, - кричить істерична жінка. Отвезите меня в Константиновку, пожалуйста. Я столько блокпостов прошла. У меня все с документами нормально. Я из России, я там два года живу, но у меня константиновская прописка.
- Бєженка, чи що?, - питаю в неї.
- Да. Я сегодня приехала. Говорили мне умные люди - едь через Воронеж, а потом через Харьков. Так нет же, поперлась через Ростов и Донецк.
Ми з комроти вже незадоволені попутчіцей, але вже ж не висадимо - навколо поля і тємєнь.
- А чё поперлась-то?, - з максимальним прізрєнієм питаю в неї.
- Врач моего мужа позвонила и сказала, что он присмерти. Я там все бросила и поехала. Как в Донецк въехала, так обрадовалась - я дома. Сразу на вокзале себе пива купила. А вообще у меня же ни одной гривны в кармане.
- А ты не знала, что едешь в Украину, а здесь гривны?
- Да я так быстро сорвалась, что не подумала. Пива купила в Донецке на рубли и симку украинскую. А потом пошла в туалет, а они спрашивают: а гривны есть? А у меня же ни одной. Я из России ехала автобусом до Донецка. Потом пересела на автобус Донецк-Ясиноватая, без проблем везде ехала. Только тут проблемы начались. Эти все блокпосты. Мне тут до Константиновки совсем чуть-чуть осталось, а доехать не могу.
- Так Донецк - это Новороссия, а Константиновка - Украина. А блокпосты - это война.
- А что такое Новороссия? Это же неизвестно что. Я хоть в России жила, это понятно. И Украина всегда будет. А что такое Новороссия.
- Так это ж вы хотели эту всю Новороссию
- Я не хотела! Мы сто лет мирно жили, пока Америка не вмешалась.Запудрила людям мозг и началось это все. Я сюда ехала и даже не верила, что эта война на самом деле. Честно? Я даже не верю, что это Россия воюет. Я когда сюда ехала, мне подруги по школе (я в школе там работаю) говорили, чтобы я никому не рассказывала, что из России еду, а то меня тут расстреляют. К стати, там на блокпосту стреляют.
- Ага, стреляют. Тут каждую ночь стреляют. Америка, да? Ты подругам своим там расскажи, откуда тут стреляют.
- Вот объясните мне, а то я не понимаю, с чего вообще это все началось?
- С Новороссии. Вы же тут новой жизни захотели.
- Я в Новороссию не хотела. Это ж надо такое придумать - Новороссия. Я просто умирать не хотела, вот и уехала. Это все из-за Америки.
Вона ще довго розповідала про те, що не вірить у війну і причетність Росії, про те, як там "щоб ми знали" ненавидять Путіна (внєзапно), про те, що ж їй робити. Ми доїхали до розбитого мосту, де в цієї мадам з льогкім перегарчіком від півка, перевірили документи.
- Как же мне страшно!, - каже.
- Та тут уже не страшно. Тут наши.
Їй пощастило, попутній капелан повіз її додому. Вона навіть пару українських слів згадала і на прощання мені сказала: я украинка! А я подумала: та йди вже, нещастя!
Комроти сів назад в машину і ми хором сказали: Твоюжмать!
Військовослужбовець Міжнародного легіону Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Тритя Турас розповів, як після оборони Маріуполя і виходу з «Азовсталі» опинився в колонії в Оленівці, пережив жорстокий теракт і зустрівся там з...
Начальник навчального центру професійної підготовки Управління державної охорони Максим Романчук дбає про безпеку перших осіб держави більш як 20 років. За цей час довелося попереджувати замахи та численні провокації. Однак траплялися і курйозні випадк...