
"Два тижні тому в обласному центрі ховали загиблого в АТО: граната з АГС вибухнула буквально під ногами в нього і зрешетила груди і обличчя. Його вивезли в Дніпро, рятували. Але як ти оживиш нашпиговані металевою січкою легені?.. Він прийшов до тями буквально на одну мить", - написав користувач соцмережі "Фейсбук" Михайло Девдера з Херсонщини на сторінці спільноти "Патріоти України - єднаймося!", передають Патріоти України, та продовжив:
"Видно, знав про це. Бо всього себе вклав в останній видих: "Синам моїм скажіть... я... за Україну". Це було для нього найголовнішим, аби два малих синочки знали, що він - "...за Україну". Аби жили з цим знанням, як із його батьківською любов'ю, аби знали, що найголовніше... Загиблий був із тих, кого маємо за "непомітних". Ніколи ніде не красуються, життя в них - нічим не особливе. Слова "Україна" до тієї найголовнішої миті, може, й не вживав - соромився. А тут... То я собі думаю: як мені, живому, має боліти те його "...за Україну"! Як я маю жити кожну свою мить, щоб у долі його дітей та Україна постала нарешті такою, якою він її носив у собі! Як ми всі тим мусимо по-людськи перейнятися, щоб жертви не були марними... Інакше - гріш нам ціна...".
Багато людей старшого покоління сьогодні згадують життя в Радянському Союзі з певною ностальгією. Часто можна почути, що тоді нібито панували рівність і стабільність. Однак реальність була значно складнішою. Дефіцит товарів, обмежені можливості та нері...
Багато хто в Україні досі живе з ілюзією: якщо паркан стоїть на цьому місці ще з часів дідуся, то земля автоматично вважається власною. Насправді ж реалії диктують жорсткі правила. Навіть якщо ви десятиліттями садите там картоплю, юридично ви - просто ...