Скільки грошей не вистачає Україні та де їх взяти

Кожен місяць війни обходиться нам у 10 млрд дол. Десь стільки всі наші регіони витратили за весь минулий рік. Тож, попри те, що починали цей рік ми із непоганими показниками, до таких видатків однозначно не готувалися.

За даними Міністерства фінансів, щомісячний дефіцит державного бюджету України зріс з 2,7 млрд дол. у березні до 5 млрд дол. у квітні і кожного наступного місяця буде десь на такому ж рівні. Стан пацієнта стабільно тяжкий, десь так. І це дефіцит для програми-мінімум, просто щоб держава хоч якось трималася на плаву та продовжувала своє існування. Про якийсь розвиток, оновлення та навіть про закупівлю енергоносіїв на зиму взагалі не йдеться. Це гроші, без яких держапарат навіть базових завдань не зможе виконувати.

Так, у березні до держбюджету було наперед сплачено податки великим бізнесом і дивіденди держкомпаніями, але надалі цих платежів не буде. Зниження оподаткування для бізнесу паралельно із зупинкою значної кількості підприємств, проблемами у зовнішній торгівлі та загальним зменшенням попиту обвалили податкові надходження.

У квітні 2021-го «імпортного» ПДВ до держбюджету було зібрано 28 млрд грн, у квітні 2022-го — 7,9 млрд, «внутрішнього» ПДВ рік тому зібрали 24,7 млрд грн, цьогоріч — 15,6 млрд, ПДФО разом із військовим збором було 11,5 млрд грн, стало — 9,7 млрд. Ми значно недобираємо за більшістю доходів, тільки через блокування портів щомісяця втрачаючи по 5 млрд дол. в експорті, і маємо при цьому незвично великі статті видатків. У результаті рік тому дефіцит держбюджету за чотири місяці становив 27,2 млрд грн, цьогоріч за ті ж чотири місяці — 146,6 млрд грн.

Загалом, за розрахунками джерел ZN.UA у Мінфіні, наша потреба у фінансуванні держбюджету цьогоріч становить близько 60 млрд дол. У цю суму входять фінансування власне дефіциту бюджету та погашення наших боргів. До війни нам на все це вистачило б 20 млрд дол., і ми без проблем впоралися б із завданням. Але війна та спровоковане нею падіння ВВП внесли корективи, і тепер нам треба десь узяти втричі більшу суму.

Так нам же постійно виділяють допомогу, де всі ті гроші?! Дійсно, якщо глянути на стрічку новин, то здається, що Україну втопили в грошах, але направду це не так. Міжнародна допомога дійсно надходить, але, по-перше, не завжди грошима, по-друге, не завжди до бюджету. Наприклад, із анонсованих днями Джо Байденом 13 млрд дол. для України грошима ми отримаємо лише кілька мільярдів, решту — зброєю та гуманітарною допомогою.

Міжнародної допомоги наразі в держбюджет зайшло близько 5 млрд дол., ще 10 млрд дол. — це майбутні більш-менш гарантовані надходження. І наразі все, більші суми — це вже тема майбутніх, колись там, перемовин.

Ще 20 млрд дол. може надрукувати, ой, надати НБУ. Уряд, звісно хоче більше. Нацбанк традиційно стримано відповідає: «Підтримка з боку НБУ не може бути основним джерелом фінансування видатків уряду». Читайте: ні, ми не друкуватимемо грошей у необмеженій кількості, бо тоді поховаємо нашу стабільність і увійдемо в таку кризу, що не виберемося.

Голова НБУ Кирило Шевченко в коментарі для ZN.UA наголосив: «Національний банк фінансуватиме лише критичні видатки уряду в обмежених обсягах і лише шляхом купівлі цінних паперів уряду на первинному ринку. Ми також зберігатимемо максимальну прозорість у висвітленні таких операцій. Можу вас запевнити, як тільки ризики розбалансування ситуації в фіскальному секторі зведуться до мінімуму, ми відійдемо від практики фінансування державного бюджету».

Ну, і окремо від НБУ, ще близько 10–15 млрд дол. можна буде залучити на внутрішньому ринку від продажу ОВДП. Що ж, маємо не так уже й багато для прожиття і мусимо десь знайти ще принаймні 10, а краще 20 млрд дол., аби пережити цей рік. Звісно, ми сподіваємося, що нам продовжать допомагати, але це непрості і тривалі перемовини без будь-яких гарантій та за умови, що ми не знаємо наразі навіть приблизно, як довго ще Україні доведеться жити в таких складних умовах.

При цьому, крім нагальної потреби фінансування воєнних видатків, зарплат і соцвиплат, включно з пенсіями, Україна ще мусить повертати борги. Наприклад, до кінця цього року ми маємо повернути за зовнішніми боргами близько 3 млрд дол. (з них за євробондами 1,9 млрд дол.), а за внутрішніми — ще 10,5 млрд.

І динаміка у борговій статистиці не найкраща. У березні, зокрема, наш державний борг зріс на 4% і надалі зростатиме через збільшення кількості позик, потрібних для фінансування великого дефіциту нашого бюджету. При цьому ВВП ми втрачаємо ще швидше, ніж нарощуємо борги. І якщо на кінець березня загальна сума нашого боргу становила близько 50% від ВВП минулого року, то на кінець 2022-го цілком може досягнути 100% від ВВП. Що, зрозуміло, не додасть нам фінансової стійкості.

Тому було б цілком логічно, і ми маємо на це всі підстави, реструктуризувати принаймні частину наших боргів (або хоча б перенести виплати). Краще б, звичайно, всі, але не вийде. Значну частину внутрішніх запозичень надано урядові НБУ та держбанками, десь 40% усіх активів банківської системи — це урядові ОВДП. Реструктуризація цієї частини боргу — ризик для фінансової системи, не менший за неконтрольовану емісію. Та й якось важко буде після цього розраховувати, що банківська система поділиться із державою ліквідністю, продовжуючи купувати військові ОВДП.

Щось робити із тією частиною зовнішнього боргу, яку ми винні МФО, теж недоцільно. По-перше, вона не така значна, якщо говорити про найближчі погашення. По-друге, зазвичай ці позики і так довгі та дешеві, тобто пільгові від початку.

А от реструктуризація «комерційної» частини боргу була б доцільною. Тим паче що фактично вона вже відбулася, вартість цих цінних паперів із початком війни впала до 30% від номінальної разом із будь-якими сподіваннями інвесторів заробити на цих цінних паперах хоча б щось. Ба більше, наші джерела говорять: те, що Україна продовжила розраховуватися за цими боргами, дуже здивувало інвесторів, адже у нас найфорс-мажорніший форс-мажор із можливих. Та й усі можливі наслідки подібної реструктуризації, які зазвичай змушують країни уникати подібних операцій, з нами вже відбулися через війну — падіння ВВП, інвестицій, закриття доступу на зовнішній ринок приватних запозичень.

Зрозуміло, що про повноцінну реструктуризацію, яка має спиратися на чіткі макропоказники та адекватні прогнози економічного зростання, нині мови йти не може, — ми, на жаль, до завершення війни просто не матимемо даних, необхідних для подібних розрахунків. Але ми могли б принаймні попросити інвесторів про відтермінування погашення за цими цінними паперами та, за можливості, про зниження ставки купона на перші повоєнні роки. Чуття підказує, а джерела підтверджують, що в нинішній ситуації, якби ми попросили про це, нам не відмовили б. Але просити про це має Мінфін, і він вагається.

Різні люди у міністерстві називають різні причини цього небажання заощадити грошей для держави. Одні говорять про страх перед дефолтом. Звісно, це не буде повноцінний дефолт, бо реструктуризація — це все ж відстрочка виплати, а не відмова від оплати як така. Але Мінфіну, який зібрався випускати так звані donation bonds, аби компанії-друзі України змогли її підтримати, новини про реструктуризацію старих боргів дійсно ускладнять життя, це правда. Як правда і те, що Мінфін цим випуском нас навряд чи озолотить, бо шляхів виказати нам свою підтримку і зараз достатньо, всі охочі ними вже скористалися.

Однак це принаймні схоже на реальну причину зволікань, на відміну від також озвученої нам іншим джерелом «нестачі часу, бо Мінфін мусить підписувати велику кількість угод і просто не встигає навіть подумати про реструктуризацію».

Третя причина, яку ми почули, суто іміджева. Після тривалих розмов про те, що українська економіка стабільна, а російська летить у прірву, не хочеться визнавати, що ми йдемо на реструктуризацію зовнішніх боргів. Здається, хтось забуває, що у нас війна, і перемога в ній напряму залежить від кількості у нас грошей, а не схвальних відгуків. Та і обставини, що змушують нас відстрочити платежі за боргами, очевидні та зрозумілі всьому світові, в тому числі нашим кредиторам.

При цьому реструктуризація сама по собі не закриє всіх наших проблем, вона лише вирішить питання 2 млрд дол. із десяти. І часу на неї не так уже й багато — до вересня, бо після вересневої найбільшої цього року виплати це вже й сенсу не матиме.

Ще раз, просто для прожиття нам цього року не вистачає 10 млрд дол., які ми, за згоди Мінфіну, можемо скоротити до 8 млрд дол. Де взяти решту? Шукати, хоча б зрідка відриваючись від підписання договорів. І вже зараз усвідомити, що цей рік не останній, — увесь час розраховувати на зовнішню допомогу не вийде, не тією в світі буде економічна ситуація. Тож, цілком імовірно, доведеться перезапускати економіку не після, як тут багато хто мріє, а під час війни, аби просто вижити. І часу для цього перезапуску у нас також практично немає.

Джерело